Неочікувано швидко календар перейшов на другу третину липня. Світ сповільнився на один день під час обстрілів того понеділка, але не дав передохнути і наче взяв ще більший темп. Доводилось знову перезбирати той кубік-рубіка, аби зібратись до купи. Нервова система, як опори Поштової площі, похитнулась, але обкладинку та обличчя всі тримають і далі. Чесно кажучи, не знаю, чи краще було б бачити як насправді всім тяжко. Так, ілюзорно, але є відчуття літа.
Я мала свою творчу кризу та переоцінку. Писались тексти про насущне. Повертатись у минуле не хотілось до дитячого тупотіння ніжками. А потім почалась прострація: хто ці люди, про яких я пишу? Це не я. Це персонажі. І разом з усвідомленням, що я можу робити з ними що хочу, наділяти їх новими якостями, пересувати гучність їхньої поганості, мені стало від них душно. Я загубилась.
Тому останні два дні мені хотілось розкладати історію на акти, перешкоди №1 та №2, кульмінації та розв’язку. Пішла у літературу: «Подорож письменника» Кристофа Воглера, відео про те, як працює мономіф. І мозку захотілось структурованості. В хід включились кольорові листочки, скотч, ватман, маркери. І з’явився новий план, ну, оновлений. І бажання рухатись далі.
Глава третя (щось там видумане, а щось — ні).
Етап 1. Розписала важливі події на шляху головної героїні блоками, інтуітивно.
Етап 2. Спробувала розкласти події за трьоактовою структурою (заманалась до обіду і пішла в кіно на горор, аби трози виключити голову).
Етап 3. Зранку переписала всі нотатки і розділила події за хронологією на ватмані. Обожнюю візуалізувати. Зявилась ідея перенести все у робочий ексель з назвами глаз та подіями, які ще потрібно описати. Відбувся ВАУ момент: я побачила які акценти потрібно розставляти і показувати арки персонажів. Спойлер тільки для вас: не всі з них зміняться, дехто залишиться такими, як були на початку.
Я маю очікування, яке бачу через рожевий фільтр своїх окулярів ілюзій: я дописую книгу, роздруковую всі сторінки (десь безкоштовно) і лечу кудись до моря, де читаю все заново і ридаю, думаючи, що це - шедевр.
Насправді я не знаю, чи допишу цю книгу до кінця літа. Хай все буде не так як, я собі намалювала: море буде холодне, листки підхопить вітер і рознесе пляжем, або станеться ще щось. Життя. Ну і нехай. Але я дуже хочу відпустити цю історію. Зроблю все можливе.
Дякую вам, що ви зі мною в цій подорожі. Ви не уявляєте, як багато сил та відповідальності це дарує.