***
Люди бруківкою закреслюють ніжність,
і грубіше стають їхні риси.
І дощем під шкіру заганяють слова,
невміло, тендітно, але щиро.
Краплі дощу на папері розмиють:
літери,
символи,
лезо,
речення і я…
Залишу частинку себе на цьому подвірʼї,
без підпису і зайвих слів.
Просто комусь так потрібно,
не знати для кого, не знати за ким.
Життя спіткає час і двері закриють.
Хто на цей раз змушує твоє серце битись сильніше?
Напевно, хтось інший.
Точно, не я.
Напевно, хтось інший.
Але точно не я…