Зараз мені здається, що я відгородилася від новин. Я за ними слідкую, звісно, але не можу відповідно реагувати, бо фокус змістився з тільки війни на багато проблем з цивільного життя. І це важко.
Що відбулося в моєму інфополі тільки за останні дні:
Суд виніс несправедливий вирок поліцейському, який вбив 5-річну дитину. Скоро вбивця опиниться на волі в країні, де за справедливість воюють зі зброєю!
Набирає обертів петиція, щоб очільники Херсонської військової адміністрації, які вкрай о*уїли, пішли за руським кораблем. І паралельно з'являється стільки інформації про їх діяльність, що я не встигаю читати.
П'яний суддя збив насмерть 23-річного нацгвардійця, батька трьох дітей. І тепер намагається уникнути покарання.
Росіяни обстріляли лікарню в Дніпрі – двоє загиблих, троє зниклих безвісти, 25 поранених.
І все це на тлі війни, втрат, зборів, а ще роботи, дітей, життя, яке не можна стопнути. Тож я взяла час на видих, бо не знаю, як зараз все це вміщати в свої 24 години. Сподіваюся, що моя чутливість до новин згодом повернеться, а не застигне в констатації чергових жахливих фактів.