Рано-вранці 17 січня 1995 року центральну частину Японії сколихнув один із найруйнівніших землетрусів повоєнної історії країни — Великий землетрус Хансін-Авадзі. Підземні поштовхи магнітудою 7,3 сталися о 5:46 за місцевим часом і епіцентром вразили місто Кобе та прилеглі райони префектури Хьоґо.
Катастрофа розгорнулася за лічені секунди. Було зруйновано або серйозно пошкоджено понад 600 тисяч будівель, обвалилися естакади швидкісних автомагістралей, зупинився порт Кобе — один із ключових логістичних вузлів країни. Загальна кількість загиблих перевищила 6 400 осіб, десятки тисяч отримали поранення, сотні тисяч мешканців залишилися без даху над головою.
Землетрус виявив критичні слабкі місця в системах цивільного захисту та реагування на надзвичайні ситуації. У перші години допомога надходила повільно, що викликало гостру суспільну критику дій влади. Водночас трагедія стала каталізатором глибоких реформ: Японія переглянула стандарти сейсмостійкого будівництва, модернізувала інфраструктуру та створила більш ефективні механізми екстреного реагування.
Досвід Кобе згодом був врахований у багатьох країнах світу, перетворивши цю трагедію на важливий глобальний урок у сфері сейсмобезпеки.