Абдикація Едуарда VIII, що набула чинності 11 грудня 1936 року, стала одним із найгучніших конституційних потрясінь у Великій Британії ХХ століття. Формально процес почався 10 грудня, коли монарх підписав Акт про зречення, але саме ратифікація парламентом наступного дня надала документу юридичної сили.
Причиною безпрецедентного кроку стало намір Едуарда одружитися з американкою Уолліс Сімпсон, яка проходила процедуру другого розлучення та вважалася «несумісною» з роллю королеви-консортки. Політичний істеблішмент — від уряду Стенлі Болдуіна до домініонів — виступив проти цього союзу, побоюючись конституційної та моральної кризи. Ситуація перетворилася на багатомісячне протистояння, що фактично заблокувало роботу уряду та поставило під сумнів стабільність монархії.
У своєму радіозверненні того ж дня Едуард визнав, що не може виконувати обов’язки короля «без підтримки жінки, яку кохає». Після зречення він отримав титул герцога Віндзорського і виїхав на континент. Його подальша доля була суперечливою: шлюб із Уолліс у 1937 році, неоднозначні контакти з нацистською Німеччиною, дипломатична служба на Багамах та життя у фактичному вигнанні до смерті у 1972 році.