19 лютого 607 року в Римі урочисто відбулася консекрація Папа Боніфацій III — тобто офіційне церковне введення на посаду єпископа Рима. Консекрація в християнській традиції означає обряд освячення й підтвердження духовної влади: після нього обраний кандидат повноцінно вступає у свої повноваження. У VII столітті цей процес мав не лише релігійне, а й політичне значення.
Проблема полягала в боротьбі за першість між Римом і Константинополем. Патріарх столиці Візантії прагнув титулу «вселенського», що фактично означало верховенство у всій Церкві. Римський престол розцінював це як загрозу своєму авторитету. За підтримки імператора Фоки Боніфацій III домігся визнання римського єпископа «главою всіх церков». Це рішення закріпило особливий статус папства в Західній Європі.
Хоча понтифікат Боніфація III тривав менше року, його консекрація стала важливою віхою. Наслідки виявилися стратегічними: Рим поступово зміцнював свою незалежність і вплив, тоді як суперечності між Сходом і Заходом лише загострювалися. Події 607 року стали одним із кроків до майбутнього розколу християнської церкви, що остаточно оформився в XI столітті.