17 березня 1948 року п’ять держав Західної Європи — Бельгія, Франція, Нідерланди, Люксембург і Велика Британія — підписали Брюссельський договір про економічну, соціальну та культурну співпрацю і, головне, про колективну оборону. Документ було укладено в Брюсселі на тлі зростання напруженості у післявоєнній Європі та побоювань щодо подальшої експансії Радянського Союзу.
Ініціаторами угоди виступили країни Бенілюксу та Франція, які прагнули створити механізм взаємної безпеки після руйнувань Другої світової війни. Британія підтримала ідею, розглядаючи її як спосіб стабілізувати континент і водночас стримувати можливі загрози зі сходу.
Згідно з договором, сторони зобов’язувалися надавати взаємну допомогу у випадку нападу на одну з держав-учасниць. Таким чином було створено основу для оборонного союзу, відомого як Західний союз. Хоча документ охоплював також економічну та культурну співпрацю, саме військовий аспект став його ключовим елементом.
Брюссельський договір став важливим політичним сигналом про готовність західноєвропейських країн до спільної оборони. Уже наступного року ця ініціатива отримала ширше продовження: у квітні 1949 року було створено Північноатлантичний альянс (НАТО), до якого приєдналися США, Канада та низка інших держав.
У ретроспективі підписання договору розглядають як один із перших кроків до формування післявоєнної системи колективної безпеки в Європі.