29 грудня 1890 року в районі Вундед-Ні, на землях сучасного штату Південна Дакота, сталася подія, яка назавжди залишилася чорною сторінкою в історії США. Табір індіанців племені лакота, виснажених голодом і багаторічним тиском влади, був оточений підрозділами американської армії. Те, що починалося як спроба роззброєння, завершилося масовим розстрілом. Загинуло понад 250 осіб — серед них жінки, діти та літні люди.
Причини трагедії визрівали не один місяць. Скорочення пайків у резерваціях, зруйнований звичний уклад життя та страх уряду перед релігійним рухом «Танець духів» створили вибухонебезпечну ситуацію. Для військових цей рух виглядав як сигнал можливого повстання, для лакота — як остання надія на порятунок і повернення справедливості. Один випадковий постріл став спусковим гачком для неконтрольованого насильства.
Різанина при Вундед-Ні зазвичай вважається символічним завершенням індіанських воєн. Проте для нащадків корінних народів це не кінець війни, а глибока історична травма, що й досі нагадує про ціну державної політики, заснованої на страху та силі.