Змішані почуття після багатоденки. Це як у нас фраза під час війни закріпилася - трохи дістало жити в історичні часи, хочу пожити в нудні та нормальні.

Погачар їхав за перемогою, розважати людей, та виграв. Без чотирьох секунд 10 хвилин. Це якась катастрофа.

При чому, не зміг виграти перший етап, на який також націлювався. Коли Нарваєс абсолютно чисто витримав його темп та виграв спринт. Тобто, певний час вибуховий темп Погі можна було тримати, але не півгодини поспіль.

Що набагато гірше, ніхто з суперників не міг нав'язати альтернативу простому сам-на-сам. Слабкі склади, слабкі помічники. Я сподівався на Ліповіца, який захворів та вибув. На старті провалилися Карузо та Аренсман - і все, Бахрейн та Інеос не мали більше "другого номера". І це біда навіть не для боротьби за перемогу, біс із Погачаром. Інші команди не мали фізично людей, щоб боротися між собою. Томасу не було ким натиснути на Мартінеса. Тібері застряг позаду четвірки. Цирк із Мовістаром продовжився. Кінтана допоміг Рубіо аж один раз... наздогнати Пелайо Санчеса.

За цих умов не дуже сильний склад ОАЕ спокійно робив три тижні, що хотів, і коли хотів. Погачара ніхто не міг ізолювати. Та й ніким.

Але ще неприємний (ну, для кого як) момент. Кілька разів Погачар атакував сидячи після розвозу Майки. Рафал знищував пелотон, після чого Тадею просто залишалося взяти і поїхати. А це вже симптом. Погі - видатний, на піку, все ясно. Але це не привід, щоб вас всіх висадив Майка.

Якщо пошукати сумнівні речі від ОАЕ, то тут, в першу чергу, виходять всі ці десять хвилин. Не було жодної причини Тадею робити соло по 30 км для перемог. Вже після кількох перемог та розділки була незворотня перевага. В спринті вгору Тадей все одно залишався фаворитом. В певний момент (на Праті ді Тіво) мені здалося, що він "ввімкне Рогліча", та буде просто їхати спокійно до вершини, аби там виграти етап одним коротким ривком. Але один раз зробив, а далі знову взявся за своє.

Переможців не судять. Виграв, впевнено, з шістьма етапами - значить все правильно зробив. Йому видніше. Але водночас, це марнотратство. Власної енергії, сил, організму, який вже повинен перелаштовуватися на підготовку до Туру.

Про силу і конкуренцію цього Джіро багато говорять місця Гірта, Фортунато, Дзани, Піганцолі.

А тепер про позитивне.

Те, що Погачар всерйоз всі три тижні відповідально ставився до задачі, та не перетворив це на ігри з удаваною інтригою, чи ще чимось не дуже спортивним - величезний плюс. Це повага до суперників та до змагань. Їхати як слід, працюючи за планом (який вже став переможним ще на першому тижні).

Те, що його побив у перший день Нарваєс - також позитив (мінус - тепер Нарваєса підпише ОАЕ). Що Алафіліп ганявся в своє задоволення, і дістав свою перемогу.

Що ми отримали боротьбу двох шикарних спринтерів, з потрясною роботою поїзда Лідл-Трек. Шкода, що інших не вистачило. Але Кой таки взяв першу перемогу на гранд-турі, далі буде багато ще. Зрештою, останній валідольний спринт у Римі також пройшов яскраво. Це і спасіння Мілана (з технічками, так). Ну і потрясне порівняння Мерліра, який сказав, що це йому Нокере Курсе нагадало, він так і спринтував на римській бруківці, як треба для Нокере.

Майже не сумніваюся, що за Пелліццарі тепер шикується черга покупців. Дуже хороші враження від Штайнгаузера та Санчеса.

І моє особисте - Поццовіво таки доїхав до кінця цілим і не (дуже) ушкодженим.

Achetez un café à Oleg

À propos Oleg

Cycling articles, analisys, videos, Ukrainian cycling

Післяджіро

Історія велоспорту

Спринти 2023 року