Євромайдан багато в чому сформував мою особистість. Я мітингувала, писала вірші, читала їх зі сцени, ходила завішана прапорами і вірила, що от-от усе стане добре. Але рядки складалися тривожні. Наївні, юнацькі, максималістичні і, на жаль, пророчі. Наприклад:
Котрий уже це вирішальний момент
Для України?
Невдовзі всі морги заповнять ущент
Убитими в спину.
Замало ридає невже матерів
Під сірими плитами?
Хто вчора ще руки над діжкою грів,
В автівці горітиме.
Сьогодні у Києві знову війна –
З «коктейлями» й гаслами:
«Зека – на нари!», «Банді – хана!»,
«Біжімо за касками!».
І прагне, в диму задихаючись, змін
Плем’я Майданове.
Я духом і тілом – разом із ним,
А серце обманюю,
Бо муляє тоскне, їдке відчуття
Страшної циклічності,
Немов вирішальна хвилина життя
Застрягла у Вічності.
(с) Уляна Кривохатько, 2014