Незбагненні сім років тому зі мною відбувалася дуже важка осінь. Принаймні мені здавалося, що я такої ваги не винесу, і що гірше бути не може. Що ж, якщо міряти силами тодішньої мене, можливо, це дійсно була правда.
З тих часів лишилося чимало болючих віршів. Цей люблю досі. Якщо вам у ньому ввижатиметься вплив Жадана — знайте, що не ввижається.
часи
це важкі часи для безхатченків і повій
холодно так що не знаєш чи ще живий
дотики всі наче колоті й ножові
обурюють ті хто кличе тебе на ви
думаєш ніби ненавидиш власний вид
та насправді сам собі остогид
це легкі часи для розлучень поразок сцен
все що можна списати списуєш на мігрень
що не думка у зошит то знову якийсь катрен
що не звук то рипіння старих на даху антен
і лише коли в келисі є глінтвейн
розумієш як швидко минає день
ці часи ні до чого не приведуть
бо насилу прокладений в них маршрут
за кожнісіньким рогом веде у кут
де звели зволікання у справжній культ
і моралі суспільної інститут
вимагає фальшивих гучних спокут
тож навіщо зважати на ці часи
на ознаки тривалості та краси
на захриплі непізнані голоси
все минає і ти оминеш усіх
а потому натхненно розповіси
як тебе
ледь не вбила
осінь
(с) Уляна Кривохатько, 2017
