№11(23)----------"Місія: Життя"----------
І завершилося життя,
виконавши особисту місію.
Я вже піду помру, та спершу ще
Повішаюсь... ой пройду я медкомісію
Думки заплутались на завжди,
У житті вражди не треба, в голові її хватає.
Що робить далі? - не знаю...
Відправляюсь я в останній, шлях життя нікчемного,
Чи докори ці даремні? - Однозначно
Бо робив все не обачно
Мені від думок своїх вже лячно.
Я загублюсь, чи потону в течії під назвою "життя"
Зупиниться моє серцебиття.
Не знайшовши тут свого укриття.
Не хотів би, та все ж смерть прийде.
Я не жаліюся, не плачу.
Я просто не маю щастя.
Все є - чогось не вистачає.
Архів думок від себе я закрив.
Руки свої вже зложив.
Я б міг робити все що, в силах моїх
Та їх немає, бо все навколо...
Усе Рушиться
люди помирають, житло своє втрачають.
Я втратив мотивацію, я втратив рідних, я втік від реальності, я боюся...
ЧОГО!? В тебе є все! ( Й немає нічого)
Скільки вже можна, чому ти постійно скаржишся?!
Ти не такий... Як я очікувала, бувай.
Я не зможу зрушитись - ниття
Всі ці сльози то - буття
Впавши в прірву, почав під себе я копати. Це могила є моя.
І не виберусь я з хати, асоціальність то моя.
Вся проблема у мені,
я по вухах у гівні.
Більш не зможу існувати, все що я раніш робив.
Існування та життя дуже різні поняття.
Хоч і я се намагаюсь, з точки зрушити не зможу.
І нічого не поможе.
Ні кохання, ні сім'я, а ні друзі не врятують.
Бо всевишні мене гвалтують.
Всі почуття давно згоріли,
І закінчились вже стріли,
Не відбитись вже мені,
Світ поглине - стану такий як всі.
Без емоцій та дурні.
Відкриваю я блокнот,
Я напишу пару строк.
Й полечу куди по далі,
хоча і знаю, в цьої битві я програв.
Весь непотріб вже прибрав,
але всеодно позбутися не можу
Того страху одвічнóго.
Все нема кохання мого...
Бо я стер усе прожите.
Моє серце давно розбите.
В очах кров моїх налита.
Моя місія є нездійсненна.
А мета перебування - незбагненна.
Як цей світ.
І напишу я свій звіт чи завіт:
Все поплило, все прогнило заберіть мене додому.
Я боюсь людей злих, й тому
Перебування моєму - крапка.
Я завершую життя, й поринаю в небуття.
Криша їде, вже давно.
Я психічно, є ніщо...
І фізично скоро, тушка, попіл,
й навіть стружка.
Гидких слів моїх, не витримають
же ваші вушка,
той бувайте, не вмирайте.
А ще краще, всі зусилля об'єднайте,
Та ідеї мої повтіляйте.
Щоб ніхто не бував злим.
Щоб на світі цілім, був же мир.
Щоб вас біди не вкутали.
Й один одного чорнобривії кохали.
Все я виконав уже,
прощавайте люблю всіх дуже.
.
