На чому заробляють японські косплеєри?

Багато хто з косплеєрів час від часу замислювався над тим, а чи можна монетизувати своє хобі? У цій статті ми подивимося, як це роблять у Японії. Забігаючи наперед, одразу зауважимо: багато чого з того, на чому заробляють косплеєри там, не можна буде застосувати у нас. Тому ми не закликаємо сліпо копіювати японські практики, але, можливо, вам буде цікаво про них дізнатися.Усі види доходів для косплеєрів можна поділити на три великі групи: офлайн-заробітки, онлайн-заробітки та професійна діяльність, коли косплей стає кар’єрою, а не хобі. У косплей-спільноті час від часу виникають суперечки про те, що вважати професійним косплеєм, а що ні. У Японії є чітке визначення цього переходу, але про нього трохи нижче.Почнемо ми з офлайнових способів заробітку. Річ у тім, що косплей з’явився задовго до того, як виникли онлайн-платформи, на яких можна було монетизувати своє захоплення. І тому способи заробітку на косплей-івентах придумали давно, і всі вони перевірені часом.Першим і найголовнішим є cheki. Це платне фото з косплеєром на камеру Fujifilm Instax із миттєвим проявленням фотографії (щось на кшталт полароїда, якщо ви ще застали таку технологію). Поки проявляється світлина, фанат встигає обмінятися парою фраз із косплеєром і своєю чергою отримати автограф, побажання або відбиток губ на фото. Таким чином у фаната з’являється унікальний артефакт, який неможливо скопіювати чи відтворити, адже всі інші знімки трохи відрізнятимуться. Плюс, на відміну від цифрової фотографії, він матеріальний: його можна поставити на полицю або покласти в альбом, показувати друзям або навіть перепродати на аукціоні, якщо косплеєр стане по-справжньому популярним, а його старі фотосети зникнуть із мережі. Цей спосіб фотографії накладається на дві японські естетичні концепції: моно-но аваре — «милування миттю» та ічіґо ічіе — «один раз у житті». Ніколи більше не збіжаться обставини, за яких косплеєр у цьому косплеї, у конкретному місці та за певних умов фотографується з конкретним фанатом і скаже конкретні слова. Єдиний спосіб закарбувати цю мить — зробити миттєву фотографію cheki, за це і платять. Деякі косплеєри ускладнюють схему і, окрім грошей, просять підписатися на їхні соцмережі або виконати інші дії.Другий поширений спосіб — це торгівля мерчем зі своїми фотографіями. Магніти, значки, листівки, наліпки, календарі — усе, що тільки можна придумати. Найбільше редакцію вразили акрилові стенди з фотками косплеєрів. За вдалого кадру вони стають схожими на аніме-фігурки. Якщо вам колись траплялися відео з японських косплей-фестивалів, то вони часто мають вигляд ярмарків, де косплеєри продають різноманітний мерч. Бувають навіть фестивалі хентайного косплею, і перш ніж ваша фантазія розіграється, повідомимо, що мається на увазі закритий ярмарок, на якому продають еро-мерч косплеєрів 18+, якщо він занадто відвертий для великого фестивалю. Якщо цей спосіб заробітку видасться вам привабливим, хочемо попередити, що за українським законодавством усі фотографії людей мають подвійне авторське право. Це означає, що для створення такого мерчу вам потрібна згода як того, хто зображений на фото, так і того, хто це фото робив. Досвідчені косплеєри про це знають, а новачки постійно потрапляють у неприємні ситуації.Третім поширеним способом офлайн-заробітку є виготовлення доджінші-фотобуків із фотосетами косплеєра. Фотобук — це якісний фотоальбом у твердій обкладинці, який містить найкращі або унікальні знімки з косплеєром, об’єднані певною темою. Іноді під фотографіями є невеликі підписи або історії. Це дорогий і престижний товар для найвідданіших фанатів. У нас теж роблять такі штуки, але з тією великою відмінністю, що в Японії це завжди фотосети конкретного косплеєра, а в нас це часто збірна солянка від різних косплеєрів. Фотобук — це передусім колекційна річ, а колекція має бути тематичною. Цей нюанс часто пропускають.Тепер перейдімо до онлайн-способів. Тут починаються ще більші відмінності. У Японії існують власні платформи для викладання доджінші-творчості, і туди завантажують свої роботи й косплеєри. Це Fantia та Pixiv Fanbox. З одного боку, це звична модель підписки з платним доступом до контенту, але є великі відмінності порівняно з тими ресурсами, що популярні у нас. По-перше, підписка дає доступ лише до контенту за той місяць, у який людина підписалася. Щоб подивитися старий контент, його потрібно докуповувати окремо, як старі випуски журналів. Японці вважають справедливим, що давні фанати, які вже тривалий час підтримують косплеєра, отримують більше контенту, ніж новачки, і весь контент потрібно ще заслужити регулярними донатами. Друга відмінність — дуже сувора цензура на повне оголення. Цікаво, що за мораллю стежить не лише платформа, а й самі фанати, для яких надзвичайно важливо, щоб їхній улюблений аніме-образ не спаплюжили розпусним косплеєм.І тут ви замислитеся: секундочку, в Японії що, немає OnlyFans? Є, і дуже навіть процвітає завдяки тому, що чек там значно вищий, ніж на японських платформах, цензури немає взагалі, а виплати — у доларах. Вибір — заводити акаунт на OnlyFans чи ні — для японського косплеєра нетривіальний. Викладаючи там фото, він обмінює миттєві великі виплати на повне закриття для себе шляху в професійний косплей. Спокуса велика, і дехто намагається постити фото без обличчя, приховуючи свою особу. Окрема забава японських отаку — порівняння знімків з OnlyFans із фото на звичайних косплей-акаунтах і деанонімізація таких косплеєрів. Японська аудиторія може бути як супервідданою, так і супертоксичною водночас. Ключовою особливістю між японськими та західними платформами є підхід до продажу контенту. На Заході такі платформи, як OnlyFans або Patreon, продають одне й те саме фото різним покупцям багато разів; на перший погляд, японські роблять те саме, але це не так. Японські застосунки формують навколо косплеєра фан-клуб, де статус залежить від кількості донатів і тривалості підтримки. Умовно, на OnlyFans шанувальник купить фотосет і радітиме йому на самоті, а японці куплять фотосет і обговорюватимуть його всім фан-клубом.І тут ми переходимо до другого типу онлайн-ресурсів, аналогів яким у нас немає. Це COSPO та Claps! — мобільні застосунки для косплеєрів та їхніх фанатів. Сенс у тому, що косплеєр викладає свої фото, а користувачі можуть за нього голосувати оплесками або іншим аналогом сердечок. Особливість у тому, що безкоштовних сердечок мало, і якщо хочеться сильніше підтримати косплеєра, потрібно їх купувати. Усередині застосунку постійно відбуваються тематичні івенти та батли косплеєрів. Виграє той, за кого більше проголосували: тобто або той, у кого більше фанатів, або той, у кого вони багатші. Нагородою в таких змаганнях можуть бути бали всередині застосунку, які обмінюються на гроші. Водночас у Японії не можна розігрувати призи, дорожчі за 700 доларів, тому частіше призом стає контракт на комерційну фотосесію. Наприклад, переможців таких конкурсів можуть розмістити на обкладинці журналу або на рекламному банері в районі Акіхабара. Через вимоги магазинів застосунків тут узагалі немає контенту 18+, і з цієї ж причини саме на цих платформах агентства шукають собі нових косплеєрів. Ці застосунки перевертають взаємодію фанатів із косплеєром. Фанати всередині них — не пасивні споживачі контенту, а активна частина команди, як уболівальники у футболі, що підтримують свого фаворита і переживають із ним усі перемоги та поразки разом. Це створює набагато тісніший емоційний зв’язок між виробником цифрового контенту та його споживачами, ніж на західних платформах.Велика фан-база підписників відкриває ще один вид заробітку, унікальний для Японії, — офлайн мікроівенти Off-kai. Суть у тому, що косплеєр орендує невеликий барчик, куди за великі гроші пускає кількох найвідданіших фанатів і виступає там в одному з найкращих та улюблених образів. Дуже важливо, що з фанатами зустрічається саме живе втілення персонажа — косплеєру потрібно весь час залишатися в образі. Він виступає в ролі хостес та офіціанта: вітає всіх фанатів, підходить до кожного столика і спілкується з гостями. Також на івентах роблять cheki, можуть провести й приватну фотосесію, коли фанати приходять зі своїми цифровими камерами і просять косплеєра прийняти характерні пози, щоб його пофоткати. Проводяться аукціони унікальних товарів. Також гості можуть замовити для косплеєра спеціальні дорогі напої на знак вдячності за гостинність. Якщо косплеєру ще немає 18 років або він не вживає алкоголь, то формат можуть змінити на чаювання з тортиками. За часом це зазвичай дві-три години, поділені на описані вище активності, після чого косплеєр прощається з гостями й іде в гримерку, а персонал закладу проводжає гостей.Ось ми й дісталися тієї частини, де можна обговорити професійний косплей. Що ж відрізняє інді-косплеєра від професіонала? Як не дивно — не рівень костюма чи ступінь перевтілення, а дві зовсім інші ознаки. Перша: професійний косплеєр має контракт із косплей-агентством або рекламодавцями; друга: він дотримується авторського права. Почнемо з останнього. Для нас вважається само собою зрозумілим, що кожен може косплеїти будь-якого аніме-персонажа на свій смак, ні в кого не питаючи дозволу. У Японії це не так. Косплей на аніме-персонажа — це використання чужої інтелектуальної власності. Поки ви робите це на аматорському рівні, компанії заплющують на це очі. Якщо ваші заробітки стають великими, компанії хочуть свій відсоток. Тут у професійного косплеєра є два шляхи. Перший — контракт із правовласником. У більшості популярних аніме-персонажів є офіційне косплей-втілення, затверджене й оплачене правовласником, ось його і потрібно буде зображати. Другий шлях — це перехід на так звані «ориджинали», коли косплеєр створює власний образ або використовує образи з аніме-малюнків не за конкретним аніме.Як ми вже згадували, у будь-якого популярного косплеєра буде велика фан-база. Для взаємодії з нею, виготовлення мерчу, фотобуків, відправлення замовлень та інших питань на певному рівні косплеєру вже бракуватиме часу. Спочатку йому допомагають друзі або давні фанати, але згодом усе одно доводиться йти до косплей-агентства, яке візьме все це на себе. Воно ж займається пошуком рекламних контрактів. Так косплеєрів запрошують стати живим аватаром персонажа на ігрових або інших комерційних виставках. Існують ще послуги платного суддівства: коли невеликий провінційний косплей-фестиваль запрошує іменитого косплеєра побути суддею на їхньому заході або зірковим гостем, у Японії це заведено оплачувати. На цьому рівні косплеєр продовжує випускати мерч і фотобуки, тільки тепер це не доджінші-творчість, а офіційні товари, що продаються великими накладами в магазинах. На такому рівні косплеєр уже мало чим відрізняється від гравюр-айдола і будує свою кар’єру за схожими принципами.Окремо стоїть участь у великих змагальних заходах на кшталт World Cosplay Summit (WCS). Там теж бувають грошові або інші цінні призи, але ця діяльність більше схожа на професійний спорт, ніж на спроби заробити, і заслуговує на окрему розповідь.Існують й інші, менш поширені способи, про які ми не згадали у статті (наприклад, продаж войспаків, записів окремих фраз або невеликих постановок від косплеєра), але загальне уявлення постаралися сформувати. Найбільше редакцію здивували, звісно, хентай-фестивалі, а побувати захотілося на мініівенті.