я б хотів зняти супергеройський фільм про інтелект. показав би процес розробки процедури, котра робить з людини генія. і оскільки я знаю наскільки це складно навіть в задумі, то це не була б якась до абсурду неправдоподібна процедура, як зазвичай у супергеройських фільмах. я б начхав на те, що глядач має розуміти (як він думає), що відбувається. о ні, я б консультувався з найрозумнішими генетиками, мікробіологами і трансплантологами, в лабораторії працювали б сотні людей, а не один геній, звучали б реальні терміни і в кадрі була б реальна апаратура.
я б показав ключові прориви розробки розірвані в часі роками, а не годинами чи днями. головний винахідник постарів би на екрані, але зрештою технологія таки з'явилася б. пацієнтами і піддослідними весь цей час були б діти науковців і біоінженерів лабораторії, флешбеками між проривами в розробці я б показав як голова лабораторії наймав саме цих співробітників, по одному/ій, в різних місцях світу, талановитих дослідників, котрим не пощастило, у котрих народилася дитина з порушенням, що вплинуло на інтелект і здібності. я розумію, що це сильний емоційний хід. і це огидно - так грати на емоціях глядача. але я не можу вигадати кращого і наочнішого способу показати глядачеві, що розробники не готові ризикувати своїми пацієнтами, що вони намагаються лише допомогти і не нашкодити. і ще, це спосіб розповісти з великого екрану про різні порушення інтелектуального розвитку (в цій сфері медицини терміни поступово стають образливими і неприйнятними… якщо цей - порушення інтелектуального розвитку - вже застарів, виправте мене, будь ласка). тож, гадаю, це виправдовує застосування емоційного ходу.
і от тепер уже сивий голова лабораторії збирає працівників на перше застосування повністю розробленої (і відтестованої на приматах, думаю, ви розумієте, що інші примати також можуть мати порушення інтелектуального розвитку, не тільки люди. о, до слова. я й сам не відразу подумав, що можна ж одного з персонажів зробити, наприклад, шимпанзе. я знаю, що таке вже було в планеті мавп, але чому ні. у нього так зріс інтелект, що він теж працює в лабораторії.) процедури. її проводять на його вже дорослому синові, тому переважно не щастило раніше, окремі частини процедури, винайдені в процесі розробки, лише трохи покращили його стан, але не компенсували порушення повністю.
процедура інвазивна і триває багато годин, йому вводять декілька різних препаратів, універсальні стовбурові клітини, другі стовбурові клітини - запрограмовані стати нейронами в мозку, ще одні стовбурові клітини - запрограмовані стати остеоцитами (клітинами, що будують і оновлюють кістки) і розшити черепні шви (як ви знаєте, з віком окремі кістки черепа зростаються) - на випадок, якщо мозок ростиме. також йому вводять штучні віруси і молекулярні машини, котрі доставлять потрібні клітини і інший матеріал у точно визначені ділянки нервової системи. доставкою керують з допомогою електричного струму, світла і магнітних полів, це не дуже приємно. але це реалістично, якби така процедура існувала, то не була б приємною. втім, це не має бути болюча процедура, як у капітані Америці чи ще якихось трансформаціях кіноперсонажів. до того ж, пацієнт майже повністю знеболений (чому режисери до цього не здогадуються?), хоч і має лишатися при тямі, щоб можна було точно керувати процедурою.
процедура проходить успішно. більше нічого не стається, не завалюється якийсь військовий генерал, котрий каже, ця процедура і лабораторія власність держави, котра співфінансувала дослідження, відтепер і надалі я тут головний.., не з’являється російський шпигун, котрий намагається зірвати процедуру і викрасти технологію, нічого не вибухає і не йде не за планом, ніхто не зеленіє.
після процедури кілька днів невідомості, очікування чи спрацювало, десятки повторних перевірок чи правильно виконано процедуру, чи доставлено клітини і віруси в потрібні місця, чи інтегрувалися вони, чи диференціювалися за планом, чи працюють, чи почався процес утворення нових нейронних зв’язків, сканування мозку, тощо. сумніви поступово розвіюються, починається реабілітація і навчання, пацієнт робить успіхи, за пару тижнів помітно покращується вимова, за пару місяців він досягає приблизно нормального розвитку і продовжує прогресувати. через чотири місяці він вже працює в цій лабораторії разом з батьком. за цей час ще четверо пройшли процедуру і теж успішно. вони починають шукати нових пацієнтів, а тим часом до них підходить один зі співробітників і каже, проведіть процедуру на мені. я лаборант, я не дуже розумний, більшість у цій лабораторії розумніші від мене, хоча у мене нема порушень, просто я не особливо розумний, середньостатистичний. візьміть мене. відбувається нарада, голосування всіх працівників лабораторії, розмови, що ми розробляли це все не для того, але хтось говорить якусь доречну цитату, хтось інший іще щось, переважна більшість голосує за. вони проводять процедуру. після процедури цей чоловік прокидається і зловтішно посміхається.
новий успіх ставить додаткові питання. відбуваються нові обговорення, зрештою, лабораторія майже одноголосно вирішує, що ця процедура не повинна бути ексклюзивною для людей з порушенням інтелектуального розвитку, чому б звичайним людям не дозволити стати розумнішими. на це все піде 40 чи й 50 хвилин хронометражу. мабуть довелося б скорочувати або робити сценарій більш динамічним, історію більш цікавою, бо так як я описую, воно вже мені не дуже звучить на великий екран, швидше на фільм, що вийде відразу на стрімінгових платформах, а не в кінотеатрах:) але це моя фантазія, я уявлятиму так, як я хочу, вибачте)
зрештою, вони вирішують, що технологію слід зробити доступною світові. знову відбуваються загальні збори, в них беруть активну участь колишні пацієнти, молоді хлопці і дівчата, для котрих, в першу чергу, і розробляли технологію. висловлюються думки, що все ж ця технологія не цілком безпечне явище, цілком можна уявити як захочуть стати розумнішими якісь терористи чи злочинці, тому доки технологія не буде готова до масштабування на все людство, її не слід робити публічною. звучать думки, що злі люди, ставши розумними, вже не будуть злими, але ризик надто великий. лише перший звичайний пацієнт, колишній лаборант, висловлюється за те, щоб залучити державний контроль, але загалом вирішують залучити інвестиції і масштабувати технологію тихо, тим часом, створити конкурс чи якийсь інший відбір, щоб забезпечити, що всі нові кандидати будуть позитивними, що розум потрапить в добрі руки.
з’являються агенти безпеки, котрі пропонують кандидатів, національних героїв, рятувальників, солдатів, видатних осіб. але голова лабораторії каже ні, нам потрібні найдобріші люди, а не найсміливіші чи найнаполегливіші, і не ті, хто вже й так збіса не дурний. нам потрібні волонтери чи благодійники, хтось хто хоче покращити стан справ у всьому світі. він знову сам йде шукати людей, як на початку, коли наймав своїх співробітників. виявляється, що далеко не всі волонтери добрі і правильні, що далеко не всі благодійники і меценати справді переслідують лише добру мету.
як би я показав комусь, що мені можна довіряти? - роздумує наш голова десь на березі чи на схилі гори. як би показав, що не хочу використати розум на шкоду? - що ж, мабуть я б запропонував вживити мені капсулу з отрутою чи вибухівкою, як у фільмі Загін самогубців. якщо я стану злим, нехай натиснуть клавішу і просто вб’ють мене, так вони знатимуть, що я й сам не хочу стати злим. але так я б сказав, я розумний. а я шукаю добрих, а не розумних, як добра людина дала б знати, що не хоче стати лиходієм? просто відмовиться стати розумнішою?
але нові пацієнти таки знаходяться. майже всі вони лишаються працювати над масштабуванням процедури, щоб прискорити порозумнішання цілого людства, а не окремих людей. водночас, з візитом президент ясно дає зрозуміти, що держава очікує дивідендів за багаторічні мільярдні вкладення, інакше будуть наслідки. другою гілкою пацієнтів стають призначені державою люди.
в країні повзуть чутки. ширяться версії, що таємна корпорація вшиває квантові чіпи держслужбовцям, що дає їм потужність суперкомп’ютера, що в державних лабораторіях вивели генномодифікованих геніальних клонів, котрими замінюють посадовців, що держава у змові з іншопланетянами... поступово вони ширяться і по світу.
формується два рухи, один із них дуже розрізнений, від поміркованих, котрі вимагають призупинити що там відбувається з держслужбовцями і розповісти правду, до відносно агресивних демонстрантів і активістів, учасники руху називають себе Майбутнє. другий рух відверто радикальний, вчиняють викрадення і допити підозрюваних геніїв і науковців, останніх зрештою відпускають, але методи поступово стають все більш грубими. послідовники переважно називають себе просто послідовниками, але зрідка звучить слово Ренесанс, як зла іронія, бо мета руху не абстрактне відродження, рух переважно складається із тих, хто хоче суперінтелект собі.
за два роки вже чотири великі лабораторії працюють, щодня проводячи по три процедури. всі вони розташовані тепер на військових об’єктах. фінансування здійснюється за рахунок експорту іншої технології: омолодження під брендом локальної частини дочірньої компанії Гугла - Calico, хоча вони не розробляли цю технологію, держава досягла угоди з правлінням Гугла, щоб це не пов’язали з “фабрикою геніїв”. значна частина геніїв також займається спробами врегулювати ситуацію з демонстрантами і радикалами, частина з них - державний апарат, там і справді не всі такі добрі, як планувалося, іноді звучать елітистські думки і заклики до посилення контролю і владного режиму, але вони не мають успіху. поки.
не досягши успіху в пошуках лабораторій через допити підозрюваних, ренесансники піднімають бунт в країні. раптом їхні гасла підхоплюють спершу десятки тисяч, а далі й сотні, відбуваються перші масштабні зібрання на площах міст, зіткнення з поліцією.
рух Майбутнє розколюється, менша половина приєднується до радикалів. частина вирішує не втручатися, хто залишився, закликають поліцію, владу і ренесансників до мирного вирішення і перемовин. без успіху. після зіткнення з поліцією в столиці, в якому постраждали кілька учасників руху, ренесансники вдираються до поліційного відділку. влада вводить гвардію в місто. в інших великих містах відбувається приблизно те саме.
побачивши, що ситуація загострюється, люди, котрі пройшли процедуру, починають тікати з країни. частина з них хоче продовжити роботу закордоном, з допомогою того ж Гугла, частина просто тікає. ренесансники беруть в заручники кількох представників держапарату, котрі намагалися вести з ними перемовини. на допиті вони дізнаються що програма зі створення геніїв справді існує і допомагає обраним людям, як з порушеннями інтелектуального розвитку, так і без порушень. після оприлюднення цієї інформації сотні тисяч людей збираються під військовими об’єктами, в яких розташовані лабораторії, останні працівники і пацієнти лабораторій встигають евакуюватися, після зіткнень з військовими ренесансники беруть об’єкти в облогу. держава не активує війська і інші силові структури, натомість уряд оголошує про свою відставку і відставку президента, та про організацію нових виборів.
через тиждень військові на об’єктах домовляються з демонстрантами і виходять. лабораторії знищують вандали.
в останній сцені колишній голова проекту сидить із сином на прийомі в президента якоїсь іншої країни. переважно говорить син, він показує відео себе до процедури і в процесі навчання після процедури, каже, зараз мій айк’ю 152. я геній. ми можемо зробити генієм майже будь кого, батько двадцять років розробляв цю технологію. вона дорога, але вона окуповується. наші люди зробили за останні два роки вклад практично в кожній передовій сфері технологій. понад вісімсот осіб. сьогодні вони працюють по всьому світові, розробляють нові генні модифікації, що зроблять людей сильнішими, витривалішими, ефективнішими у всьому, надлюдьми. розробляють нові комп’ютери і транспорт, нові матеріали, ракети, ядерний синтез… кадр згасає, починаються титри.
в сцені після титрів син садовить батька в машину, кажучи, - гаразд, спробуємо ще в Німеччині.