Ярослава навіть уявити не могла, що її зникнення в нашому світі викличе бурю не лише в локальній пресі та душах близьких людей. Десь в серці пустелі, в одному з комфортабельних офісів, що в незліченній кількості розміщувалися у вежах «нафтових» хмарочосів, зустрілися двоє. Пошиті на замовлення костюми, скромні на вигляд годинники, вартістю як найсучасніший автомобіль, взуття – жодної деталі, що кидалася б у вічі, і, разом з тим, жодного сумніву в статусі їх носіів.
- Ок, кумпель, що такого термінового можуть повідомити твої боси моїм, що мені довелося летіти в цю дупу світу, ризикуючи зірвати усе маскування?
- Нє парься, брат! – Другий співрозмовник, користуючись тим, що в кабінеті були лише вони двоє, попустив краватку і відкрив міні-бар.
– Я-а-ать! – Вилаявся він. – Чортові мавпи! Усе безалкогольне! Могли б зробити виняток для шановних гостей.
- Для шановних – роблять. – Не втримався від шпильки перший, зручніше влаштовуючись в кріслі зі склянкою тоніку. - Так що?
- Завжди ти так… І відпочити не даси. – Другий співрозмовник припинив балаган і заговорив нормально, вже не намагаючись наслідувати крутих мачо зі старих фільмів. – От правду про вас говорять, що усі працюють, щоб жити, а ви – живете, щоб працювати.
- Хто говорить? А, втім, яка різниця… Давай до справ.
- Спра-ави… - Перший так потер ідеально виголене підборіддя, наче йому бракувало триденної щетини. – До наших дійшли чутки, що вашим агентам попалася жирна рибка. Він витримав паузу, але опонент потрапив у цю гру теж не з вулиці, тож не поспішав ділитися інформацією за просто так.
- Рибка? - білявий усміхнувся, хитро примружуючи очі. - А тобі що до нашої рибки, старий ти котяро?
- Не такий вже й старий… - Не стримався, піддавшись на підначку, сивий. - Добре, мої года - мойо богатство. А щодо рибки, то мій шеф пропонує об'єднати зусилля і випотрошити здобич до кінця, цього разу - остаточно.
- Ти гадаєш, у нас нема кому зайнятися рибкою?
- Може і є, але, за нашими відомостями, на тій стороні теж останнім часом почали щось підозрювати. На нашу думку, діяти повинен профі, поки там не встигли замести сліди. Зрештою, ми за якихось п’ятдесят років досягли більше, ніж ви - за п’ятсот! - Пихато набундючився сивий.
- За п'ятдесят п’ять. - Машинально виправив блондин і, опам’ятавшись, махнув рукою. - Та хоч і за сорок. Маючи в руках знайдені нами артефакти та усі наші напрацювання за п’ятсот років, ви не зуміли просунутися далі, ніж на півкроку. Чому твої вважають, що ми не обійдемося без них?
- Може, бо ми володіємо унікальними технологіями? Так би мовити, днк-кодом предків…
- От давай тільки без оцього всього - гидливо наморщив носа блондин. - Там за тисячі років все так перемішалося, що невідомо ще, чи ваш ДНК спрацює краще, і чи спрацює взагалі.
- Ти на що натякаєш? – Сивий підозріло примружився.
- Ні на що. – Блондин байдуже повів плечем. – Зрештою, це все одно вирішувати не нам. Я передам шефові ваші пропозиції. А ти передай своїм, щоб не робили зайвих рухів.
Сивий вийшов, навіть не ставши уточнювати, що коллега мав на увазі. Зі свого боку, той теж не став нічого конкретизувати. Для чого? Захочуть, самі пересвідчаться, зрештою, це не становило жодної таємниці. А якщо після цього їм ще щось буде потрібно від тих аборигенів, це вже не його проблема.
Тим паче, гіпотеза з ДНК так і так не спрацювала. Очевидно, що встановити особу дівчини, що активувала портал, було легше легкого. Польські колеги самі внесли всі дані в базу міжнародного розшуку, не треба навіть було залучати якісь позаслужбові зв'язки. Так само без проблем вдалося отримати зразки крові кількох членів родини. Варто було лишень оголосити, що на березі Одера, на їхній стороні кордону, знайдено понівечене жіноче тіло, що за деякими параметрами пасує до зниклої, і рідня сама, добровільно примчала здавати зразки на аналіз. Навіть дурних питань на кшталт, чому в лабораторії беруть цілу пробірку крові, коли вистачило б однієї волосини, не ставили.
І, все ж, скільки не мазали кров'ю той камінь, жодної реакції прилади не зафіксували. Можливо, ключ-код на ДНК в камінь було вмонтовано в строго визначеному місці. Нажаль, активація артефакту для колеги була такою самою несподіванкою, як і для жертви, тому він лише приблизно міг окреслити область впливу.
Не додавало оптимізму й те, що на самому камені не залишилося жодних слідів. Взагалі – жодних, поверхня камні після активації виявилася майже стерильною: жодних слідів ДНК, жодних відбитків пальців, жодних мікроорганізмів, жодних спор рослин, грибів чи мохів… Нічого, окрім того, що встигло осісти на поверхні під час консервації та транспортування. Немов оте синє сяйво, про яке агент згадав у своєму звіті, повністю здезинфікувало об'єкт. Але як це взагалі можливо? Як могла якась купка варварів, нехай і наділених якимись екстраздібностями (їхні писаки-фантасти люблять називати це магією), використати настільки модерну технологію, що навіть передові цивілізації сучасності не можуть досягти подібного ефекту в польових умовах?
В одному коллега мав рацію, попри кількасотрічні дослідження, усі гіпотези так і залишалися на рівні гіпотез. Ну, і, звичайно, програна війна, втрата великої кількості агентів і артефактів та кількарічна перерва в дослідженнях не допомогли команді просунутися далі. Але в доцільності альянсу зі «східними партнерами» блондин сильно сумнівався, про що й доповів своєму керівництву, описуючи результати зустрічі.
- Зрештою, жодних конкретних пропозицій нам не надходило. – Розвів руками він. – Якщо пан мене запитає, більше схоже на зондування грунту.
- Може бути, може бути…
Шеф в задумі постукав чубуком незапаленої люльки об попільничку. Була в нього така звичка, постійно крутити ту люльку в руках, хоча мало хто з підлеглих міг похвалитися, що бачив шефа під час паління.
- Власне, я не маю нічого проти… хм… міжнародного співробітництва. Але мені б не хотілося, щоб результати нашої творчої співпраці колеги потім одноосібно передавали … третім країнам. Наразі, треба почекати. А поки, будьте обережні, вони напевне активізують усю свою агентську мережу.
- Яволь.
Щодо «третіх країн», хто б сумнівався. А щодо «агентської мережі», то це може бути навіть цікаво. Блондин і сам би не відмовився подивитися, хто з колег спробує підзаробити на боці. Він, як і шеф, завжди волів торгуватися напряму.