Софія штовхає його до столу, принагідно розв'язуючи вузол на своєму комірі. Раміро важко дихає і відчуває сідницями стільницю. Збирається зверху. Софія кладе руки по обидва боки від нього і цілує – жорстко і наполегливо, як Рам й мріяв. Він стогне їй у губи, допомагаючи з гудзиками, розорює кофту та проводить пальцями по її сосках, відчуваючи, як його губу кусають до крові у відповідь. Він плавиться від задоволення і мені її груди. Софія відривається.
— Сьогодні, бачу, у тебе було мало роботи?
— О богине, розмови про роботу — найстрашніше покарання під час сексу… Так, Клідо пішов по справах… І я замкнув двері, тож він точно не побачить, що я роблю на його столі. Продовжуй, будь ласка…
Його шию кусають. Він провертає соски і спускається руками нижче талією, з усією своєю пристрастю обмацуючи чуже прекрасне тіло.
Руки Софії стягують із нього сорочку, губи спускаються нижче, і вона цілує його груди, кусає соски, опускається нижче.
І сміється.
Хтось наполегливо стукає у двері.
— Бля… бля, бля, бля… — панічно шепоче Раміро, намагаючись одягнутися за пару секунд. Софія підходить до дверей. Дракон відскакує від столу і задкує до вікна.
Двері відчиняються. За нею стоїть похмурий Клідо. Вочевидь він й так зрозумів усе по звуках.
— Мій. Гребаний. Стіл, – загрозливо шипить він, відсуваючи Софію і прямуючи до Раміро. Той панічно піднімає руки, не встигнувши застебнути сорочку повністю.
— Я залишив тебе, сволота, на півдня. На якихось півдня. І що я бачу? Бля-ять. Блядство. Ось що бачу.
Раміро ковтає.
— Геть. Геть із мого кабінету. Я не хочу тебе бачити до завтра, – Клідо прикриває рукою лоба, і Раміро раптово розуміє, що в того мігрень.
Намагаючись не видавати зайвого шуму, він обходить Клідо по колу і вислизає з кабінету, закриваючи за собою двері.
Щоки горять.