З чим асоціюється у вас слово дракон? З героїчними історіями про лицарів? Чи зі східними довготелесими зміями, які звиваються на татуюваннях якудза? А що, якщо я скажу, що дракони — доволі популярні персонажі українського фольклору?
Давайте ж розбиратися, які характерні риси мають українські дракони та головне — де ж вони, згідно з легендами, проживали… або ж можуть проживати й досі.
Трохи теорії про образ дракона в міфології східних слов’ян
Дракон — це “крилатий змій”, популярний образ для багатьох народів світу: від Європи до Далекого Сходу. Змії — це в принципі, мабуть, одні з найуніверсальніших персонажів міфології, недарма існує теорія основного міфу для індоєвропейської міфології — боротьби Громовержця зі Змієм. А дракони, в свою чергу, можливо, найпопулярніші змії — К.-Г. Юнг відносив їх до універсальних архетипів.
Самих драконів можна вважати особливим видом зміїв, які наділені здатністю літати. Тим самим дракони амбівалентні: вони поєднують в собі мінімум декілька стихій (часто воду та (або) вогонь і повітря), а також світів (нижній — змії, верхній — птахи). Втім, самі змії — теж доволі амбівалентні й часто виступають медіаторами між світами: небом і землею. Вірогідно, саме з цим пов’язані деякі магічні ритуали для заклику дощу, поширені на території України, що потребують контакту зі змією. Наприклад, мольфарська громова палиця, яку використовували для виклику дощу, ставала магічною після того, як нею розбороняли жабу і гадюку (В. Шухевич «Гуцульщина»). Дослідники загалом пов’язують змій з культом родючості.
Різноманітні змії в трипільській кераміці. Джерело - spadok.org.ua
У своїй статті “Образ дракона в міфологічному просторі” східних слов’ян Я. Таран звертає увагу, що перші зображення крилатих зміїв на території України з’являються ще на кераміці культури Кукутені-Трипілля. Зображення драконів ми пізніше зустрічаємо на фібулах (VI-VIII ст.), зокрема т. з. канівських — це такі застібки-прикраси, яких використовували, наприклад, для застібання плащів. А от за часів Київської Русі з'являється нова іпостась дракона: не просто змій, а дракон з тулубом змії та головою собаки (власне, більше схожий на змієподібну собаку). Припускається, що популярність зображень драконів пов’язана з активними контактами зі скандинавськими народами, в міфології яких є одночасно світовий змій Йормунґанд; син чаклуна, який пізніше приймає образ дракона, Фафнір; а також дракон Нідгьоґґ, що гризе коріння світового дерева Іґґдрасіль. Коротше, норманська теорія походження Русі завдяки скандинавській експансії знаходить своє відображення і в міфології :)
Подальші пошуки історичних зображень драконів знову приводять нас на Черкащину. В городищі Княжа гора було знайдено ручку дзеркала (ХІІ ст.) з детально вирізьбленим драконом, а також привіску. Схожі знахідки були на Чернігівщині, Полтавщині, Франківщині.
Рельєф з драконом в Успенській церкві села Крилос, XII століття. Джерело: ukrartstory.com.ua
Звичайно, разом зі становленням християнства як панівної релігії ставлення до зміїв ставало дедалі негативнішим: адже там змій асоціюється зі злом та підступом. Втім, властивий українській свідомості синкретизм знаходить відображення в мистецтві: драконів до певного часу зображають на навіть християнських храмах. Але поступово негативний образ Змія-Горинича стає причиною того, що крилаті змії зникають зі скульптур, архітектури, одягу та предметів побуту.
Але не зникають з фольклору ;)
Гірські дракони України
Чимало легенд щодо драконів ми зустрічаємо у прив’язці до гір або височин (але про них згодом). Це й не дивно — гори нагадують гребні, роззявлені зубаті пащі, велетенські хребти рептилій…
Зображення дракона з книги Фрідріха Бертуха, 1806 рік, джерело - Вікіпедія
Легенди про драконів розповідають корінні народи Криму. Так, поблизу Бахчисараю є скеля, під якою, нібито, доволі мирно жив дракон, аж допоки люди не почали зазіхати на його володіння. Тоді дракон почав нападати на свійських і домашніх тварин, а в деяких варіаціях легенди — і на людей, які були вимушені після цього подолати дракона. Дослідники відзначають, що це популярний сюжет у караїмів. (Джерело).
Не міг не породити містифікацій на рахунок драконів і застиглий вулкан Карадаг, де, буцімто, регулярно спостерігають морського змія. Оповідки про те, що його бачили, доволі популярні з другої половини ХХ століття: мовляв, велетенський, полює там на інших морських жителів, морда довга, тіло — як в змії; я-то сам не бачив, а ось кум свата брата…
Перераховувати всі гірські хребти, які обросли легендами про драконів можна довго. Найвідоміші, мабуть, гори Ай-Юрі, Аджер-Канат, Ай-Петрі.
Втім, доволі велика кількість легенд, які розповідали туристам екскурсоводи, є “новодєлом”, створеним у другій половині ХХ ст. Так що, цілком ймовірно, що красиві легенди про драконів, які ви колись чули на екскурсіях, з’явилися декілька десятиліть тому.
Шаркань за описами схожий на гідру, джерело зображення - Вікіпедія
А що ж стосується інших українських гір, тобто Карпат? О, там є свої, особливі дракони — шаркані. Змії-шаркані (слово, ймовірно, походить з угорського sarkany — дракон) в закарпатських легендах переважно постають багатоголовими та лихими. Як правило, мають від 3 до 12 голів, згадуються як жителі печер біля Хуста, Велятина та Арданово. А ось одноголові шаркані можуть бути помічниками чаклуна і виступати позитивними персонажами. Слово шаркань стало прізвищем, яке, як пише П. Чучка, згадується в документах ще з ХV ст.
Шарканями можуть стати полози, які прожили 7 років, нікому не трапляючись на очі. Це чимось нагадує легенди про японських лис-перевертнів кіцуне: кіцуне може стати звичайна лиса, яка дожила до 50 або 100 років. Якщо шаркань проведе рік в степу непоміченим, кількість його голів може збільшитися. Шарканю допомагає демонічна істота вітряник.
Водночас шаркань не здатна діяти самостійно, їй допомагає вітряник, скеровуючи її силу в потрібному напрямку. «Шаркань — сліпа і через те не знає, куди вести бурю і град. Її веде вітряник. Він веде її, а вона пускає бурю з градом на землю, летячи високо у хмарах. Коли летять над пустинею, то він їй каже, що там село ображається і порадить його знищити».
Оксана Тиховська, “Психологічне підґрунтя образу дводушника в українській міфології”
Шаркань — персонаж різдвяного вертепу, якого колядники носять селами (традиція збереглася в селі Бороняві). Переважно “легені, які планують женитися”. За допомогою Шаркані вистукують ритм колядки.
За коляду із Шарканню ґазди дають добрі гроші — по 500 гривень та пляшку горілки в бесаги.[Прим. авт.: стаття за 2018 рік]
Як виглядає шаркань колядників, джерело
Легенд про шарканів на Закарпатті там багато, що простіше сказати, де вони не згадуються. Великий крилатий шаркань жив, за переказами, у Чорному Мочарі (поблизу Дідового). Прикметно, що міг виглядати і як змія, і “відрощувати” крила. Коло гора Чернеча поселився Змій Веремій (мав сім голів, полюбляв їсти дітей). А на Берегівщині водяний чорний дракон оселився в озері Дийда (туристів лякають тим, що він нікуди й не зникав).
Дракони височин та долин
Легендарні Змієві вали поблизу Києва, як стверджує легенда, утворилися тоді, коли український силач Кирило Кожум'яка, подолавши Змія-Дракона, тяг його по землі. Від цього утворилася борозна, яка стала оборонним рубежем. Легенда має декілька варіацій щодо того, де ж відбувалася легендарна битва (наприклад, на Оболоні).
Коли кияни на чолі з князем попросили його вбити Змія Горинича, то Кирило «обмотався коноплями, обсмолився смолою добре, взяв булаву таку, що, може, в ній пудів із десять буде, та й пішов до Змія… Бились-бились, аж іскри скакали. Коли ж Зміюка впав, повержений!».
Після того, як Кирило вбив Змія, те урочище, де він жив, стали називати Кожум’яками, а на місці, де відбувся бій, побудували Кирилівську церкву».
Кирило Кожум’яка та Змій Горинич, ілюстрації С. Артюшенко
Подейкують також, що дракон жив в районі Лук’янівки, в озері. Схожий був на Лох-Несське чудовисько, лякав людей, на фото не попадався. Є згадки про те, що його бачили, які датуються серединою минулого століття.
Хитрий дракон жив і на Тернопільщині, у печері поблизу містечку Кременець. Інколи любив закусити людьми, тож на нього влаштували облаву. Але він безнапасно втік через підземні ходи до іншої печери. Можливо, образ дракона пов’язаний з іншою легендою цієї місцевості, про те, як вершину гори затикали камінням (ймовірно, відсилка на виверження вулкана). Але це лише здогадки.
На Волинщині також є декілька легенд про драконів. Поблизу теперішньої річки Риловиці, коло міста Володимира, жив страшний змій, якого допоміг перемогти сам святий Юрій. Як він вмирав, то бив хвостом — так, мовляв, і утворилися річка. А "зуб дракона" і понині зберігається в місцевому музеї. А ще місцеві легенди про драконів є на Рівненщині та Харківщині.
Існує казка і про дракона, що уподобав Чортові скелі на Львівщині. Заважав містянам їздити з Львова до Винників, тож були змушені укласти з ним угоду і за нею приводити йому худобу для харчування, а також раз на місяць — молоду панну. Одного разу жереб випав на дочку коваля, нареченим якої був мисливець. Він того не стерпів і, вбравшись в жіночий одяг, вирушив у печеру сам.
Посланець уклонився і поспішив покинути жахливу місцину, а юнак сміливо рушив до змія.
Той лежав собі, ліниво муркочучи під ніс, і жер жадібним поглядом улюблений смаколик. Зараз він насолодиться ніжним дівочим м’ясцем. З цією п’янливою думкою дракон підвів голову з лап і пащеку розкрив. Але що це?! Раптом панна зробила різкий рух і в повітрі зблиснув гострий меч.
На мить дракон закляк від несподіванки. У його не надто розумній голові виникла підозра, що панна не може володіти такою силою, щоб вимахувати двосічним мечем, як веретеном. Але це була його остання думка, бо в наступну мить з розсіченої драконової шиї бухнула чорна паруюча кров і, мов смола, заклекотіла по камінні. Ще один удар — і голова змія покотилася в підніжжя скель.
Так що поки тисячі туристів щорічно прагнуть вполювати в об’єктив Лох-Несське чудовисько, в нас вистачає своїх зміїв. Як тих, що живуть в печерах, так і тих, що ховаються в озера. Хто знає, можливо, легенди про українських драконів колись стануть не менш привабливою туристичною візитівкою і для наших міст.