Джерело: Jeff Carter / HowStuffWorks
Локальні легенди — це абсолютно особлива категорія легенд, які колись, до появи Інтернету, не особливо виходили за межі місцини, де виникли. Легенда ж про чупакабру — приклад того, як подібний міф може підхопити увесь світ.
У середині 2000-х українські канали щотижня стабільно показували новини про те, як у якомусь селі страшна лиса чупакабра знову придушила всю худобу. Чоловіки й жінки стурбовано описували чудовисько, яке п'є кров, і ділилися планами з упіймання цього хижака. Більшості телеглядачів, мабуть, не спадало на думку, що чупакабра — це не питомо українська напівміфічна тварина. А слово взагалі має пуерто-риканське походження. "El Chupacabras" дослівно перекладається як "той, що висмоктує кіз".
Дослідник Бенджамін Редфорд 5 років провів у спробах з'ясувати, чи існують чупакабри й що вони взагалі таке. Результатом його дослідження стала книга “Tracking the Chupacabra”, де він наводить результати спілкування з очевидцями, криптозоологами* та експертами в різних галузях; порівнює цю легенду з іншими схожими (наприклад, про снігову людину) і нарешті ділиться результатами генетичного аналізу трупів “чупакабр”. Замість приголомшливого біологічного відкриття вчений робить кілька дуже важливих висновків у площині соціальних наук. Так, Тім Халл у своїй рецензії на книгу пише: "Найцікавіші одкровення Редфорда стосуються психологічних і соціально-політичних структур, що лежать в основі фольклору і пов'язані з походженням монстра в Пуерто-Рико".
* "Криптиди — тварини або рослини, існування яких вважається можливим прихильниками псевдонаук криптозоології та криптоботаніки, але не визнано академічною наукою. Криптидом може бути істота, яка вважається вимерлою або яка описується в легендах, але про існування якої є свідчення очевидців."
— Вікіпедія
Пошуки першоджерела легенди приводять Редфорда до жінки на ім'я Мадлен Толентіно в Канованасі (північно-східне узбережжя Пуерто-Рико), яка у 1995 році, за її словами, побачила чупакабру. Вона описує її як істоту трохи нижче метра, яка переміщується стрибками та має довгі ноги. Ще одним свідком чупакабри став хлопчик, найнятий чоловіком Мадлен для роботи. Він встиг також побачити певні шипи на спині тварини. Все б нічого, але опис чупакабри (особливо деякі деталі) підозріло схожий на іншопланетного монстра з фільму “Species”, який транслювався Пуерто-Рико якраз у 1995 році.
Кадр із фільму "Species"
У Пуерто-Рико і справді періодично траплялися напади на худобу, які мали масовий характер. Принаймні подібні згадки ми зустрічаємо у пресі 1950-х років. Худобу, за свідченнями, знаходили знекровленою, що особливо лякало місцевих жителів. Втім, новини про знекровлену худобу і часті випадки нападу на неї можна знайти в історичних хроніках практично будь-якої держави.
Основний острів Пуерто-Рико досить невеликий — мабуть, важко повірити, що великий хижак-вампір (а згодом свідчення про розмір та зовнішній вигляд тварини змінюються) може залишитися непоміченим. Але всі, хто вірить в існування чупакабри, мають беззаперечний аргумент — острови пронизані печерами. Усього їх налічується близько 2000. Деякі простягаються на милі в довжину і мають глибину, яку можна порівняти з висотою десятиповерхового будинку. Печера Ріо-Камуї, наприклад, є третьою за величиною підземною печерною системою у світі. Багато печер заселені популяціями кажанів. Досить просто повірити, що їх можуть населяти хижаки, які ще не досліджені вченими.
Печера Ріо-Камуї, фото з відкритих джерел
Редфорд вирішує дослідити "трупи чупакабр", які йому надають деякі свідки, щоб встановити, чи справді він має справу з криптидами. Але генетичні дослідження безжальні: всіма знайденими чупакабрами виявляються різні тварини, які захворіли на саркоптоз — койоти, собаки або єноти. Через кліщів Sarcoptes scabei вони лисіють, а їхня шкіра може набувати червоного або чорного відтінку — загалом, зустріч з такою твариною вночі й справді може стати чимось зі сфери нічних кошмарів. Але все ж таки пояснення всьому дуже раціональне.
Не підтверджується й історія зі знекровленими трупами худоби: з'ясовується, що більшість тварин дійсно померли від крововтрат, але це пов’язано з тим, що хижаки часто кусають жертву саме за шию, не залишаючи великих ран, але забезпечуючи досить швидку смерть курці, теляті або козі, яку спіймали. Так, Редфорд не знаходить жодного доказу реального існування невідомих науці чупакабр, і дослідження зі сфери біології переходить у сферу соціальну.
Навіть припускаючи існування невідомих науці тварин, у разі історії з чупакаброю стає очевидним, що легенда тримається на чомусь іншому. По-перше, на поширенні інтернету в 90-ті роки в США, що дозволяє чуткам почати масово ширитися форумами та сайтами. "Чупакабра — це перший інтернет-монстр," — пише Редфорд і висловлює припущення, що, якби така історія, яку описала Мадлен, сталася у 80-х, про неї б трохи поговорили і забули. Але чому вона була так охоче підхоплена користувачами раннього Інтернету?
Потрібно, мабуть, почати з того, хто її підхопив. А були це конспірологи та дослідники НЛО. З'являються три основні теорії появи чупакабри: це доісторичний ящір; це прибулець із космосу; це генетично модифікована істота, виведена у лабораторіях секретних американських спецслужб. За чутками, в тропічних лісах Ель-Юнке, що неподалік від Куби, знаходилася військова база США (прим. авт.: як мені вдалося встановити, вона реально існувала, але до 70-х, а не в 90-х роках, а ось у 90-х база була у В'єкесі, де, як вважали пуерториканці і не тільки, проводилися експерименти). Річ у тім, що Пуерто-Рико знаходиться під юрисдикцією США з 1898 року, після іспано-американської війни, і багато років переживає кризу етнічної ідентифікації. Хоча питання про незалежність багато разів виносилося на міжнародний референдум, воно так і не було підтримане більшістю населення. І все ж у ХХ столітті Пуерто-риканська соціалістична партія присвячує 35 років боротьбі за незалежність острова, об'єднавши навколо цієї ідеї багато партій і рухів, і антиамериканські настрої в 90-х, що підігріваються зовнішньою політикою США, лунають в повітрі. На цей ґрунт чудово падає насіння конспірологічних теорій, проростаючи міфами про біологічні експерименти американців у тропічних лісах. А легенда про чупакабру швидко облітає Інтернет, новинні хроніки та друковані ЗМІ. Поступово з латиноамериканської локальної історії вона стає своєрідним культурним надбанням США. А вже з американської преси термін починає мандрувати світом. Спочатку українські ЗМІ передруковують чутки з жовтої преси США, а вже зовсім скоро чупакабри починають ввижатися і нашим селянам.
Перші згадки про чупакабру в Україні датуються початком 00-х років, а саме, як свідчать деякі джерела, 2003 роком, коли відбувся масовий напад на худобу в Тернопільській області. А пік повідомлень приходиться на кінець декади. Географія міфічної істоти різноманітна, але переважно вона атакує центр та захід України. Декілька разів українські біологи, так само як і їхні колеги з-за океану, проводили лабораторні експертизи й пояснювали спільноті, що більшість чупакабр — це лиси, які втратили хутро. Втім, пильні селяни не дуже охоче сприймали цю інформацію, адже бачили страшних хижаків на власні очі.
Чому нас вчить ця історія? Можливо, тому, що в нашому світі все взаємопов'язане. І війна, яка відбулася сто років назад через імперіалістичні амбіції США та Іспанії, призводить до кризи самоідентифікації Пуерто-Рико, вона, своєю чергою, призводить до поширення на тлі антиамериканських настроїв певних локальних легенд, а вони через десяток років обходять земну кулю… щоб Галина Петрівна із села на Волині була свято переконана, що на її козу напала не лисиця, а чупакабра.