Міняється світ, міняються технології, але люди так само, які і раніше, шукають відповіді на екзистенційні питання — хто ми, навіщо ми народилися, яка наша місія. Хтось задовольняється відповідями, які дає офіційна наука, а хтось шукає їх у релігії чи езотеричних практиках. Наявність духовних потреб та способи їх задоволення різні та залежать від індивідуальних якостей кожної конкретної людини.
Але залишається питання: як у свідомості сучасної людини може поєднуватися цікавість до наукових знань та містичних практик? Чому останнім часом помітним стає відродження інтересу до мантичних систем чи астрології? Давайте спробуємо розібратися.
Теорії появи релігії
Загалом є багато теорій появи релігії. Наприклад, споглядальний теїзм стверджує, що що релігія як ставлення людини до Бога є комплексом певних почуттів, породжених усвідомленням людиною скінченності свого буття. Життя скінченне, і людина, як істота, що може усвідомити цей факт, вимушена задаватися екзистенційними питаннями.
Психологічна теорія стверджує, що релігія зародилася внаслідок особливостей природи людини і є наслідком її психічних переживань в стресовій ситуації. Загалом, хоча в основі цієї теорії лежить вчення Фрейда, яке зараз доволі сильно критикується, не можна заперечувати, що дійсно, сам феномен існування релігії пов’язаний з особливостями людської психіки.
І хоча деякі теорії стверджують, що суспільство поступово буде проходити стадію від релігійного до наукового мислення, це, на думку багатьох вчених, не зовсім вірно, і щоб детальніше про це дізнатися, слід розібратися, що таке секуляризація.
Що таке секуляризація
Секуляриза́ція (фр. sécularisation, від лат. saecularis) — це вид змін у взаємовідносинах релігії з суспільством у напрямку звільнення від релігійного впливу. (Вікіпедія)
Практично секуляризація може виражатися у перетворенні церковної власності на світську, зменшенні впливу релігії на навчання чи інші соціальні інституції. У філософському сенсі секуляризація — це процес зменшення впливу релігійних норм, практик на окремого індивіда або групу людей. Церква втрачає монополію на пояснення дійсності.
Наприклад: хоча будь-яка релігія має народну форму (наприклад, народне православ’я або народний католицизм відрізняються від того православ’я чи католицизму, канони якого встановлює певна конфесія), раніше переважна більшість християн не піддавала сумніву, що після смерті людина потрапляє до Пекла або Раю. Зараз деякі сучасні християни можуть при цьому припускати існування інших опцій посмертя — наприклад, переродження душі, тобто реінкарнацію.
Це, до речі, прояв ще одного явища — клаптевої релігії.
Клаптева релігія (англ. рatchwork religion) — концепт у соціології релігії, запропонований американським соціологом Робертом Вазноу. Зміст клаптевої релігії полягає в тому, що людина (або релігійний напрям) формує унікальний релігійний світогляд, використовуючи елементи з різних традицій, іноді також додаючи до них власний релігійний досвід. (Вікіпедія)
Народна версія релігійної традиції — це теж в принципі клаптева релігія, коли певні канони відкидаються, а певні запозичуються. Наприклад: Біблія доволі негативно ставиться до ворожіння, але в українській традиції є окремі дні, коли ворожити можна. Це може бути пов’язано з тим, що проявилися більш давніші вірування: практика ворожіння наприкінці осені чи на початку зими (взагалі на стику сезонів) була доволі характерною для багатьох язичницьких спільнот і допомагала визначити, яким буде майбутній рік чи сезон, чи буде він врожайним і т.д.
Але повернімося до секуляризації. Секулярна епоха характеризується тим, що світське життя відділене від духовного. Але, на думку вчених, ми живемо в епоху постмодерна тобто у постсекулярному суспільстві, де існує необхідність конструктивної взаємодії між релігією та світськими інститутами та формами життя. При цьому філософія постсекуляризму стверджує, що немає особливого сенсу у організованій релігійній активності, тобто релігія стає індивідуальною справою кожного.
А що виходить, коли колективні духовні практики відходять на другий план (або їх роль зменшується)? На передній план виходять практики індивідуальні. Навіщо довіряти керування своїми релігійними почуттями пастору, якщо можна робити це самому — приблизно так може розмірковувати людина епохи постмодерну. Замість того, щоб піти в церкву для задоволення духовних потреб вона може замовити свічки, кристали та самостійно звернутися до божества, що їй імпонує.
Нью-ейдж — це закономірне явище епохи, продукт модерна. Східні вчення, що хлинули до Європи та Америки у ХХ столітті породили цікавість до буддизму та індуїзму, закріпили у свідомості пересічного громадянина поняття карми, реінкарнації. (Хоча поняття карми у свідомості багатьох людей з країн Заходу дещо викривлене).
Медитація, йога, рейки — зараз усі ці поняття знайомі чи не кожному, проте ще століття назад лише небагато людей із західного світу знали про ці духовні практики. Відновлення інтересу до мантичних систем (Таро, Лєнорман, руни, хоча сучасна практика ворожіння на рунах дискусійна, оскільки на них ворожили не так, як зараз), астрології, нумерології — теж наслідок того, що люди шукають відповіді на духовні та світоглядні питання самостійно.
Хто я, для чого народився, яка мета мого існування, що чекає мене після смерті, чи переродиться моя душа — на ці питання багато людей починають шукати відповіді, аналізуючи різні релігійні та світоглядні системи. А от офіційна церква абсолютної монополії на пояснення, як правило, вже немає — хоча далеко не у всіх культурах, адже є доволі ортодоксальні спільноти.
Загалом цікаво те, що на початку формулювання концепції секуляризації деякі вчені вважали, що люди колись чи не всі стануть атеїстами, але потім зрозуміли, що релігія може змінювати форму і свою роль у суспільстві. Так виникла гіпотеза релігійної трансформації. Чарльз Тейлор стверджував, що відмова від традиційної релігії веде до появи альтернативних релігійних форм.
Ще цікаво, що термін постсекуляризм теж критикують, бо релігія, на думку Пітера Бергера, ніколи й ніде не втрачала свого впливу цілком. Тобто не можна говорити про період постсекуляризації, бо не було прямо цілковитої секуляризації_.
Але проблема вивчення різних релігійних форм полягає у тому, що, наприклад, той же термін “духовність” доволі суб'єктивний і не має чіткого наукового визначення, як і багато інших схожих термінів. В цьому взагалі проблема різних релігіознавчих досліджень.
Втім, одне можна стверджувати доволі впевнено: релігійні форми можуть змінюватися, а інтерес до різноманітних духовних практик у світі, де панує постмодерн, цілком може поєднуватися із зростанням ролі технологій у житті людини.