Freya in her chariot drawn by cats by Emil Doepler, 1905
Скандинавська міфологія сповнена міфологізованих образів тварин: вони населяють світове дерево Іґґдрасилль, як-от орел (насправді йотун в личині орла) Грьосвельґ, білка Рататоск, коза Ґейдрун та інші. Вони, як круки Гугін і Мунін, приносять Одіну новини або, як вовки Ґері та Фрекі, вірно супроводжують верховного бога північного пантеону. А значення образів драконів та змій, як-от Йормунґанда, неможливо переоцінити.
Окремий цікавий момент полягає в тому, що майже кожен бог мав вірного скакуна — або альтернативу коням, за допомогою якої він чи вона вирушали у похід чи на битву. І тут ми зустрічаємо рідкісне різноманіття: триногі та восьминогі коні, кішки, кози, вепри. Але насправді кожна тварина, яка допомагала богові чи богині з пересуванням, може розповісти нам трохи більше про них, їхні сфери впливу та характери, а також про уявлення скандинавів про світ та місце тварин в ньому.
Хто знає, чи сопів би зараз на вашому ліжку кіт, якби не вікінги. Вчені вважають, що коти потрапили до нас у дві хвилі: перша привела їх до Середземномор'я, а друга розповсюдила Євразією. Саме до неї були причетні вікінги, на кораблях яких коти подорожували та забезпечували себе роботою, а, відтак, і їжею, ловлячи мишей. І, попри очікування того, що коти мали б зменшитися в розмірах після одомашнення, Копенгагенський університет встановив, що коти в Данії навпаки стали більші в середньому на 16 %.
Фольклорист Якоб Ґрімм писав про існування прислів’я наступного змісту: якщо весілля випадає на гарну погоду, наречена добре годувала котів. Очевидно, корені цього повір’я сягають богині Фрейі, яка керувала колісницею, запряженою двома кішками. Саме на ній вона прибула на поховання Бальдра. Багато історичних зображень із котами та жіночими фігурами тлумачаться як такі, що стосуються богині, зокрема Осеберзький візок. Це дерев'яний візок, знайдений в кургані у Норвегії та створений до 800 р. н.е., задня панель якого містить рельєфні зображення котів.
The Oseberg wagon
Проте існує серйозна наукова дискусія з приводу того, пов'язана богиня в першу чергу з котами чи все-таки вепрами. Колісниця з котами згадується Сноррі Стурлусоном у «Видіннях Гюльві», а вепр — у «Пісні про Гюндлю». Там Фрейя їде до Вальґалли на своєму кабані Гільдісвіні (ім’я, що буквально означає “бойовий свин”). В цій же пісні богиня говорить, що її кабан був виготовлений, як і кабан її брата Фрейра, гномами, проте іншою парою — Дайном та Наббі — і мав золотисту щетину (тут можливе суміщення міфів). Одначе з’ясовується, що Фрейя перетворила на вепра Оттара — чоловіка, до якого була прихильна. А ще назву Гільдісвіні співвідносять із зображеннями/знахідками шоломів, увінчаних кабанами. (Крилаті шоломи вікінгів? А не хочете кабанячі?)
Freyja by Lorenz Frølich
Однак слід зазначити, що традиційно у міфології існує сильний зв’язок між кішками/домом/жінками/відьомством, і Фрейя, яка одночасно майстерна в коханні та битві, а ще володіє сейдом (seiðr) — особливим видом чар, цілком логічно могла мати зв'язок з цими тваринами. Тут варто згадати й про те, що кішки достатньо плодовиті, а боги вани, представниками яких є Фрейя, Фрейр та їхній батько Ньорд, також тісно пов'язані з природою, культами родючості.
Проте найбільше згадок про вепра є у прив’язці до Фрейра. Він їде в бій на гігантському золотому вепрі Ґуллінбурсті (інше ім’я, за яким він відомий, Slíðrugtanni) — золотистому кабані, який напрочуд швидкий і може довго не знати втоми, а ще бігати як повітрям, так і водою. Цього кабана створили гноми Брокк та Ейтрі, яких Локі підбив перевершити іншу пару майстрів — братів Івальді.
Тоді Броккр приніс свої дари: [...] Фрейру він подарував кабана, сказавши, що він може бігати по повітрю та воді краще за будь-якого коня, і ніколи не стане так темно [...], щоб там, куди він піде, не було достатньо світла, таке було сяйво від його гриви та щетини.
Frey by Ludwig Pietsch
Фрейра представники германських племен згадували, коли давали присяги й обітниці під час застілля у святкові дні Йоля, при цьому покладаючи свої руки на ритуального вепра sonargöltr. Вважається, що саме до цього ритуалу нас посилає сучасна традиція подавати на Різдво запечену свинину в низці різних країн.
Одним із кеннінґів (поетичних слів чи метафор) для позначення «кабана» є vaningi, «нащадок ванів», і саме під цим іменем також згадувався Фрейр. Цікаво, що Фрейр також має зв'язок з кіньми, яких, ймовірно, йому присвячували, а також є згадки про биків або волів, яких йому жертвували.
У багатьох міфологіях дикий кабан був пов’язаний з бойовою силою та родючістю. В іранській міфології кабан був одним зі втілень Веретрагни — бога війни та перемоги. Зв’язок кабана з війною, нестримною силою та водночас божественними проявами ми можемо простежити як в кельтській міфології, так і в грецькій та римській. Не дивно, що вани Фрейя та Фрейр мають глибокий міфологічний зв'язок з цією твариною.
Коні здаються більш очевидним вибором для пересування для багатьох богів, проте і з ними все не так просто. Фрейр має коня (Blóðughófi), що здатний проходити крізь вогонь, саме його він одного разу позичає своєму помічнику Скірніру. Золотогривого коня Ґультоппра має і Геймдалль (кінь згадується у переліку в «Пісні Грімніра»).
Natten by Peter Nicolai Arbo
Коні Скінфаксі та Грімфаксі відповідають за появу дня та ночі. Богиня Нотт керує Грімфаксі (Грива з Льоду), у той час, як втілення дня Даґ керує Скінфаксі (Сяюча Грива).
Богиня смерті та правителька підземного царства Гель також має свого вірного скакуна, на ім’я Гельхест. Про коня ми дізнаємося з данського фольклору, він фігурує в низці крилатих висловлювань, як-от “at gå eller træde som en Helhest”, що означає крокувати, як кінь Гель, тобто важко ступати чи гучно тупати. А про людину, яка дивом уникла смерті говорили, що “вона дала Смерті пачку вівса”, тобто, ймовірно, своєрідний дар Гельхесту. Цікаво, що значна кількість цього фольклору була записана у 19 столітті, в тому числі й перекази про людей, які бачили триногого коня, що виявилося зловісним знаком. Отже, джерела, з яких ми дізнаємося про Гельхеста, є значно пізнішими за Едди, проте вчений Якоб Грімм припускає, що до християнізації Гельхест був не просто міфічним передвісником бід, а конем богині Гель. Також вчений записав у Шлезвінгу повір'я про те, що Гель, їздить верхи на триногому коні в часи чуми.
Але чи не найвідомішим конем скандинавської міфології є восьминогий скакун Слейпнір, народжений від надзвичайно дужого легендарного коня Свадільфарі та Локі, який прийняв подобу кобилиці. Саме Слейпніра в Еддах називають “найкращим з коней”. В деяких джерелах відзначається, що він має сірий колір, на ньому Одін може їздити небом і морем, долати відстань між різними світами. Зображення Слейпніра зустрічаються на брактеатах та рунічних каменях, зокрема каменях з Ґотланда.
An illustration of Odin riding Sleipnir from an 18th-century Icelandic manuscript
Деякі вчені вбачають в образі славетного коня верховного аса Одіна відголоски шаманських традицій. Так, Хільда Елліс Девідсон проводить паралелі з деякими казками монгольських етнічних груп, в яких коні шаманів мали вісім ніг, а також фольклором Індії. Цифра вісім також може бути пов'язана з потойбіччям: коли чотири людини несуть носилки з померлим під час похоронної процесії, вони разом мають вісім ніг. Це цілком узгоджується з тим, що Слейпнір міг доставити вершника навіть до воріт у царство Гель. Слід також відзначити те, що Одін має глибокий зв'язок зі світом мертвих як володар загиблих воїнів та бог, що може говорити з мертвими.
Є також багато коней, що мають імена і згадуються в Еддах, проте ми не маємо інформації про те, кому вони належали (як, наприклад, Храфн, що згадується як славетний кінь поряд зі Слейпніром — хоча тут варто зазначити, що Храфн переводиться як “ворон”). Нам часто нічого не відомо про способи пересування богів, які дещо рідше фігурують в міфах. Наприклад, ми не знаємо, чи був скакун у Тюра, який ототожнюється з богом Марсом. Проте трохи фрагментарні згадки про цього бога, деякі вчені пов’язують з тим, що перед утвердженням основного пантеону він міг посідати більш центральне місце.
Також в рамках цієї статті ми не говоримо про здатність богів обертатися тими чи іншими тваринами — хоча, авжеж, знаємо, що так робили Одін, Фрейя та Локі.
А ось хто замість того, щоб їздити верхи, також обрав альтернативний спосіб переміщення, так це герой Асґарда Тор. Його супутниками стали козли Танґніостр и Танґріснір. Відомо, що вони величезні й запряжені в колісницю бога. А ще є чарівними, адже їх можна зарізати та з’їсти, і на ранок вони оживуть — головне не зачіпати кісток, а з’їсти лише м’ясо. В скандинавському фольклорі є повір'я про відьом, які також могли “відновлювати” їжу — як правило, оселедця, кістки якого теж можна було зламати, щоб запобігти відновленню. І, авжеж, можна було згадати про вепра Сегрімніра, якого щодня поїдають воїни у Вальґаллі і який щовечора оживає.
Thor notices that one of his goats has a lame leg in an illustration (1895) by Lorenz Frølich
Важко сказати, чому Тору допомагають переміщатися саме кози, але варто згадати, що він описується як народний бог. Він часто ходить пішки та є відкритим до звичайних людей, які до нього широко зверталися. Сам Одін говорить, що краще мати маленький будинок і дві кози, де ти ґазда, ніж просити грошей. Тож “дві кози” — це певна база для фермера. Проте Тор — це бог, до того ж бог, що має надзвичайну силу, і його кози також є особливими.
У ведичній традиції бог вогню Агні зображувався верхи на козі, а бог громовержець Перкунас з балтійської міфології також пересувається на колісниці, запряженій козами. Тож цілком можливо, що в індоєвропейській міфології простежується зв'язок кіз з небесним вогнем.