Ми бачимо скандинавські та неослов’янські символи в татуюваннях, на прикрасах (можна згадати про браслет Залужного), навіть патчах військових. Здається, що в один момент неоязичництво стало надзвичайно популярним, а особливо серед представників силових професій та в українській армії.
Приклад підвіса Мйольніра з Etsy
Та які для цього були причини та передумови? Коли насправді почався бум цікавості до язичництва у Європі загалом? І чому скандинавське неоязичництво наразі видається навіть трохи популярнішим за слов’янське? Спробуємо розібратися разом.
Історичні передумови: як інтерес до релігій предків вибухає з новою силою у ХІХ столітті
В ХІХ столітті відбувся справжній бум цікавості до язичництва. Це було пов’язано з декількома факторами: по-перше, послабленням ролі основних монотеїстичних авраамічних релігій (див. мою статтю про явище секуляризації), поступовим рухом держав до більш світської форми, а також великою кількістю буржуазно-демократичних революцій (т.з. “Весна народів”), які були тісно пов’язані з підвищенням цікавості цих самих народів до своєї історії та культури.
Язичництво досліджують у масонських ложах, на його тему активно пишуться наукові роботи, письменники кладуть міфологічно-фольклорні сюжети в основу своїх творів. Ще раніше, наприкінці ХVIII століття, Роберт Бернс (до речі, також масон) пише про Свято Всіх Святих, тобто Геловін, звертаючись до кельтських традицій.
Robert Burns, "Halloween" (1785)
Імперії також в авангарді міжнародних трендів і не пасуть задніх: росіяни активно намагаються відшукати схожість між слов’янським язичництвом та язичництвом інших європейських народів, в Австрії і Пруссії все більшої підтримки набувають ідеї пангерманізму (політичної єдності германської нації). Етнографія стає важливим інструментом пошуку відповідей на питання ідентичності.
Десь там, до речі, зароджується німецько-слов’янський конфлікт. А ще починають поступово розвиватися расові теорії (да-да, ті самі, про провідну расу).
Політичні процеси, дослідження своєї історії, духовні пошуки — все тісно переплітається у Європі. Олена Блаватська (до речі, уродженка Дніпра, тодішнього Катеринослава, хоча вона і не українка за походженням) засновує Теософське товариство, яке багато в чому ґрунтується на східному містицизмі, а ще пише про расу Аріїв (раса, яка нібито колись існувала та є спільним предком індоєвропейських народів). У своїй “Таємній доктрині” вона припускає, що давні германці — нащадки аріїв. І якщо зараз ми скептично ставимося до такої концепції, у ХІХ столітті вона була доволі популярна і в наукових колах. (Слід також зазначити, що вона не була автором арійської расової теорії, але значною мірою її популяризувала. Автором є француз Жозеф Артюр де Гобіно).
The Secret Doctrine, Helena Blavatsky, 1888
В той же час трохи західніше деякі прихильники пангерманізму вирішують, хто арій, а хто не арій. В арії записують голландців, фламандців, данців, норвежців, шведів, ну, і німців, звичайно. При цьому право слов’янських народів на самовизначення знецінюється і усіляко розвиваються ідеї “нє, ну Польща, Польща вона так-то наша”. Так, це все більш ніж за 50 років до нападу на неї. Чому нас вчить ця історична паралель — тут вже лишаю простір для персональних рефлексій.
Отже, граф Жозеф Артюр де Гобіно створює арійську расову теорію, основа якої — це расизм і соціальна нерівність як рушій історичного розвитку. Хьюстон Чемберлен, англо-німецький письменник, розвиває цю теорію і додає в неї дрібку антисемітизму.
Весь вищеописаний коктейль вибухне усього за декілька десятиліть.
Але, абстрагувавшись від расових теорій, зростання цікавості до культури, історії та релігії своїх предків — закономірне явище націєтворчих європейських процесів, пошуків власної ідентичності, відповідей на питання “хто я” та “хто ми”. Явище цілком і цілком логічне, як і саме прагнення знати своє минуле.
Нацистська Німеччина, фальсифікація історії, запозичення символіки
Існує популярна думка, що в нацистській Німеччині всі були повально захоплені оккультизмом, а в Аненербе тільки те й робили, що викликали демонів. Але насправді у тоталітарних режимів завжди складні стосунки з будь-якими релігіями та напрямками містицизму (за рідкісними виключеннями). Тому що вони не люблять конкуренцію. (Це складна і суперечлива тема, яка, вірогідно, потребує окремої статті).
Проте тоталітарні режими часто спираються на історію для виправдання тієї чи іншої політики або збройної агресії і ствердження ідеї вищості нації. Все це ми бачимо у сучасній росії, і все це було у нацистській Німеччині. Подібні режими часто експлуатують знання про історію і культуру, а також нерідко фільсифікують їх. Приблизно цим в основному і займалася легендарна організація Аненербе.
Езотеричні теорії частково впливали на формування ідеології націонал-соціалізму. В цьому немає нічого дивного: ХХ століття вибухнуло ще більшою цікавістю до оккультизма, ніж ХІХ. Популярність спіритизму, десятки астрологічних журналів тільки в Веймарській республіці, аріософія… Майбутні очільники нацистської держави формуються під впливом “фелькіше”-субкультури, тобто “народного руху”, який багато в чому, в свою чергу, сформували праці таких відомих окультистів як Гвідо фон Ліста та Йорг Ланц фон Лібенфельса.
Гвідо фон Ліст
Обидва активно цікавляться язичницкою культурою. Гвідо фон Ліст реконструює давні ритуали, досліджує руни та навіть сворює власний футарк (алфавіт) — арманічні руни, які є відповіддю оккультиста на заклинання Одіна. Пізніше цей футарк, звичайно, будуть охоче використовувати нацисти.
Йорг Ланц фон Лібенфельс
Символіку у вигляді свастик нацисти запозичують у іншого оккультиста та редактора журнала “Остара” Йорга Ланца фон Лібенфельса. Свастику використовують на прапорі його організації Ордена нових тамплієрів. На початку сходження Гітлера на найвищі щаблі влади, окультист з задоволенням відмічає вплив своїх ідей на нього, але пройде близько десятиліття, і він звинуватить Гітлера у крадіжці та збоченні своїх ідей.
Прапор “Ордену нових тамплієрів”
Між дослідниками немає жодного консенсусу щодо того, яким був вплив на Гітлера оккультизму і чи цікавиться він ним глибоко. Чи ж просто звертав увагу лише на те, що стосувалося расових теорій. Все це не заперечує того, що серед високих представників Рейху були й ті, хто цікавився окультизмом доволі відверто.
Та все-таки ідеї пангерманізму потрапляють у погані руки, а символ свастики набуває для всього світу нових, негативних асоціацій. Втім, Третій Рейх активно запозичує і власне германську символіку.
Прототип крюка, що, ймовірно, став натхненням для символа “Вольфсангель”
Вольфсангель або вовчий крюк буквально названий так, бо нагадує пристрій для того, щоб ловити вовків. Доволі поширений в німецькій геральдиці, його поява на гербах повʼязана з тим, що він став символом німецької свободи та незалежності під час селянських повстань у ХV столітті, а у ХVII — ще й під час Тридцятирічної війни.
Герб Ервітте
Деякі джерела стверджують, що вовчий крюк мав і містичне забарвлення та вважалося, що він міг відганяти вовків. Слід також зазначити, що символ дещо схожий з руною Ейваз (за виключенням штришка посередині), проте вовчий крюк не є руною (тобто літерою) старовинних футарків або футорків. Виключення — арманічні руни вже згаданого містика Гвідо фон Ліста.
Можна припустити, що саме завдяки повторній популяризації символа на початку ХХ століття, а також через його багате представлення у німецькій геральдиці, нацисти звернули на нього увагу.
Так само деякі інші символи, які отримали популярність під час розквіту фелькіше, також почали використовуватися на емблемах, наприклад, дивізій СС.
Ньюейдж та новий розквіт цікавості до язичництва
Друга світова війна закінчилася, світ потрохи оговтувався, а от цікавість до окультизму та езотерики і не думала спадати.
Одна з причин полягала у тому, що світ зробив крок у сторону глобалізму, і до Європи та Америки хлинули східні вчення, які викликали справжній інтерес та швидко знайшли нових прихильників. Розвиток культури гіппі також посприяв популярності нью-ейджа, в основі якого… все ті ж теософські погляди.
У цей час активно також розвиваються різноманітні неоязичницькі течії. Вони виникають одночасно як реакція на вищеописану глобалізацію, а також як частина загальних тенденцій на секуляризацію суспільства.
Триєдина Богиня, зображення з відкритих джерел
На базі кельтського язичництва у 50-х роках ХХ століття виникає вікка (хоча формуватися вона починає ще десятиліттями раніше). Джеральд Гарднер, англійський службовець у відставці, популяризує її як збережену давню релігію чаклунства. Віккани славлять Рогатого Бога (Кернунноса) та Триєдину Богиню. Таким чином вікка має дуотеїстичний характер, а також елементи жрецтва.
Також популярності набуває нордичне неоязичництво — Асатру. Формуються різні течії - від реконструктивістської (її послідовники намагаються якнайточніше відновити давні ритуали та вірування) до більш вільних варіацій; від поклоніння окремим богам (Одінізм, Локіанство) до північного шаманізму. Деякі вчені, наприклад, Фрезер, відзначають, що на формування нордичного неоязичництва сильно вплинули ідеї Юнга. Саме через призму його вчення неоязичники почали розглядати богів не тільки як трансцендентних високодуховних сутностей, а й як архетипи.
Весільний ритуал одіністів, Іспанія
Що стосується словʼянського неоязичництва, то на нього сильно вплинула «Велесова книга», яка зчинила справжній фурор на початку ХХ століття. І перш ніж вчені дійшли думки, що книга, яка детально розповідає про релігію та побут словʼян, так зручно заповнюючи всі багаточисельні пробіли в нашій історії, є підробкою та не витримує лінгвістичного аналізу, її ідеї доволі широко поширилися. І навіть коли результат наукової дискусії став відомий широким масам, це теж не дуже щось змінило. За мотивами Велесової книги видавалися деякі підручники, досі пишуться статті в інтернеті та знімаються ролики. До речі, ймовірний автор Велесової книги Юрій Миролюбов — уродженець Бахмута козацького походження.
Портрет Ю. П. Миролюбова (1939 р. Федір (Алі) Ізенбек)
Що стосується словʼянського неоязичництва на теренах України, то на нього сильно впливає літературний журнал «Дажбог» (30-ті роки, Львів), санскритолог Володимир Шаян, який створює рідновірчу общину «Рідна віра» у 1934, а також Лев Силенко — засновник РУН-віри. Цікавий факт — разом з Силенком у США над розвитком РУН (Рідна Українська Національна віра) працювали батьки Катерини Ющенко — дружини Віктора Ющенко.
Лев Силенко, засновник РУН-віри
Велика частина українців, які стояли у витоків словʼянського неоязичництва, вимушені були покинути Батьківщину та продовжувати свою діяльність в еміграції через переслідування радянського режима.
Попри це, неоязичництво на теренах України виникло раніше, ніж на території сучасної росії. Там воно почало активно набирати обертів лише з 50-х років, і на нього сильно вплинули ідеї Олени Блаватської, фелькіше та німецьких окультистів. Ось так вчення про аріїв роблять коло та повертаються назад. Поступово виокремлюються різні течії: ведисти, русічі, інглісти та інші.
В 90-х словʼянське неоязичництво отримує новий бум популярності у низці колишніх республік разом із розвалом СРСР.
(Окремо можна було б написати історії про те, як вже відносно нещодавно в українських рідновірських спільнотах відбувалися дискусії між волхвами, які критикували одне одного за відсутність чітких проукраїнських позицій, а також добивалися заборони викладання російською у школах — за що їм, звичайно, виключно повага).
Також можна зазначити, що тенденції на формування неоязичницьких течій у ХХ столітті спостерігалися не тільки у Європі, а й в США, Північній Африці та на Близькому Сході.
Причини популярності неоязичництва в сучасній Україні
Причин, чому нордичне неоязичництво так популярне у сучасній Україні, зокрема серед військових, є декілька:
1. Велика кількість білих плям в словʼянській міфології та історії. Наші знання про вищу міфологію словʼян, на жаль, є малочисельними та уривчастими. Напротивагу, ми чимало знаємо про релігію скандинавів, Старша та Молодша Едди дійшли до наших часів та розповідають нам історії про життя богів Асґарду. У той же час ми не знаємо міфів про богів словʼян.
2. Культурно-історична близькість. Норманська теорія стверджує, що саме варяги (нормани) відіграли провідну роль у створенні Київської держави.
3. Популярність у масовій культурі. Скандинавські боги є героями коміксів та фільмів; за мотивами міфів написані доступні та цікаві перекази.
4. Ідеологічна складова. Україна знаходиться у стані перманентної війни з росією, яка вже триває понад десять років, а в історичному розрізі набагато більше. Все це добре поєднується з релігією, яка поважає воїнів та воїнство, проголошує боротьбу однією з найвищих цінностей.
5. (Пост?)Секуляризація. Роль традиційних авраамічних релігій у сучасному суспільстві дещо знижена. В той же час неоязичницькі релігії, які більш вільні у ряді моментів, виступають популярною альтернативою (не тільки в Україні, а й в багатьох інших країнах).
Хоча Україна має довгу історію формування словʼянського неоязичництва і багато в чому не відставала, а інколи навіть й випереджала загальноєвропейські традиції, я припускаю, що саме нестача інформації щодо релігії словʼян виступає однією з основних причин, чому скандинавські неоязичницькі течії мають дещо більше поширення.
Резюмуючи все написане вище, цікавість до язичництва і, як наслідок, поява неоязичництва — закономірний наслідок націєтворчих процесів та секуляризації водночас, а також відповідь на глобалізацію.
І хоча, на жаль, подекуди певна символіка та ідеї отримали негативне забарвлення, потрапивши «не до тих» рук (як у випадку з Третім Рейхом), сама цікавість до історії, міфології та традиції предків пояснюється абсолютно очевидним бажанням знати більше про своє коріння.