Чіміну потрібен килимок і він збирає свою команду, щоб знайти найкращий варіант.
Чімін сидячі на дивані та дивлячись новини по телевізору розумів дві речі. Йому зовсім не подобалося те що він чув. І йому нарешті потрібно купити килимок під ноги, а то вдягати капці чи носки зовсім не подобалося, а в ноги було холодно. Все ж таки переїзд в нову квартиру вдався важким і спершу здавалося, що все є, проте це виявилося не так. Виключивши новини, Чімін відкрив календар на телефоні, щоб подивитися чи хтось може бути зараз вільним. В нього якраз був ще один день відпочинку. Ну, не зовсім відпочинку, бо тренування в спортзалі ніхто скасовувати через вихідний не буде. Взагалі, коли хлопці пішли в соло, а Джин взагалі вже в армії, то зустрічатися разом стало набагато важче, адже тепер в кожного був свій особистий графік. Проте це їм не заважало. Для того, щоб краще бачити в кого який графік були синхронізовані календарі й по них вони дивилися та знали хто де.
Переглянувши календар, Чімін виділив двох людей, які зараз можуть бути вільними. Юнґі та Чонгук. Чудово. Ще було б круто, як би вони в трьох змогли б зустрітися, для того, щоб йому вибрати якийсь килим. Звичайно, він міг зробити це сам, проте реально робити це самому? Ні, це занадто нудно.
Чімін одночасно подзвонив по відеозв'язку до Юнґі та Чонгука. Першим підняв трубку макне
— Хей, — привітався Чонгук.
— Зараз ще Юнґі має приєднатися, — сказав Чімін.
— Чудово. А поки скажи, ти вже бачив які я тобі тіктоки поскидав?
— Ні.
— Як так можна було! Я зі всією душею, а ти...
— Взагалі-то, ти їх скинув п'ять хвилин назад.
— Ну і що? Я там скинув декілька рецептів і ти маєш допомогти, що мені наступним приготувати!
— А мені відправиш? — запитав Чімін.
— Що відправити? — запитав Юнґі, який непомітно для хлопців приєднався до відеодзвінка.
— Нове блюдо, що приготую, — відповів Чонгук.
— А що збираєшся готувати?
— Ще не знаю, бо Чімін-ші ніяк не може вибрати рецепт з тих тіктоків, що я йому скинув.
— Та пройшло від того моменту не більше 8 хвилин! Я ще не встиг подивитися! -- сказав Чімін.
— Поки рахуєш хвилин міг би й подивитися!
— Та подивлюся я!
— А мені скинеш відео? — запитав Юнґі.
— Це ж Тікток.., — сказав Чонгук.
— А це там. Не потрібно. Так чому зібрав?
— Навіть не знаю як розпочати, — почав відповідати Чімін. — Справа неймовірно серйозна та термінова. Навіть не знаю, як мені зі всім цим самим справитися, тому подзвонив. Інші начебто зайняті сьогодні-завтра, проте якщо вам не вдасться мені допомогти, то, мабуть, прийдеться всіх збирати. Можливо навіть Джина також.
— Кошмар який! Джина також? Що трапилося? — запитав Чонгук. — В тебе не виходить пройти рівень в грі?!
— Не знаєш яку вудку подарувати дядькові свого батька? — Юнґі зітхнув та підтримав їхню розмову.
— Все гірше! — відповів Чімін. — Цього разу це стосується тільки мене та мого здоров'я.
— Кошмар. Здоров'я?! Чімін-ші все наскільки погано?! Я зараз приїду! -- сказав Чонгук та поклав слухавку.
— Емм... А дослухати? — сказав Чімін, дивлячись на сповіщення, що Чонгук вийшов з конференції, а потім з надією звернувся до хеніма, — Ти також зможеш зараз приїхати?
— Так, а що то трапилося? Тільки давай цього разу прямо кажи.
— Мені потрібно вибрати килимок, щоб покласти біля дивану. Щоб коли я дивився новини, то міг ставити ноги на цей килимок і мої ноги не мерзли.
— А капці та носки відпадають як варіант? Я правильно розумію? — уточнив Юнґі.
— Так! Ти мене чудово знаєш.
— Що в тебе на обід?
— Замовити щось?
— А якщо Чонгукі приготує щось? Останніми разами в нього все краще і краще виходить.
— Ну, тоді я швиденько подивлюся ті тіктоки, що Чонгукі скинув і щось виберу. Думаю він не відмовить, особливо, якщо ти, хенім, попросиш його.
— Окей, тоді я скоро буду.
— Чудово! Дякую що не кинув у біді! Буду...
Юнґі поклав трубку навіть не дослухавши Чіміна. А Чіміну тільки залишалося дивитися на своє обличчя та про себе досказати, що він буде чекати. Що ж до такого він давно звик. Та й, якщо бути чесним, він сам так робить.
Що ж в нього є точно трішки більш як тридцять хвилин, тому, мабуть, варто подзвонити до інших та все ж таки уточнити, чи зможуть вони прийти. Можливо когось вдасться вмовити.
Четверо хлопців дивилися на диван, то на телевізор.
— Ось сюди мені й потрібно підібрати килимок, — сказав Чімін показуючи на голу підлогу.
— То якого кольору ти хочеш? — запитав Чон Хосок, який все ж таки також зміг приєднатися до команди пошуку потрібного килимка — саме так вони встигли назвати себе.
— Якби я знав який я хочу килимок, то я б до вас не дзвонив, — відповів Чімін.
— Логічно, — погодився Юнґі.
— Так. Задачу я зрозумів. Ви шукайте потрібний килимок, а я приготую побільше їжі, щоб вистачало сил все знайти!
— Файтінг Чонгукі, — сказав Чімін.
— Файтінг Чонгукі, — сказав Хосок.
— Файтінг, — приєднався до побажань і Юнґі.
— Файтінг, — Чонгук підняв руку.
Після того, як Чонгук вийшов на кухню, хлопці всілися на диван. Хосок сів по середині, а по боках Юнґі та Чімін. Чон дістав свій телефон та зайшов на один сайт великого онлайн-магазину, де хлопці багато чого собі купували. Найбільше в ньому їх приваблювала конфіденційність. Та можливість після вибору та покупки вказати отримувача свого менеджера. Якщо були якісь не дуже великі речі, які міг привезти одна людина і це не була їжа, то вони відправляли свої покупки менеджеру, щоб ще більше захистити себе від всяких не адекватів. Хоча, як вони читали у твіттері, насправді з неадекватними людьми із доставки зустрічалися не тільки адойли чи ще якісь відомі люди, а навіть прості звичайні люди зі звичайним життям. Особливо жінки. І це було жахливо. Тому вони навіть не скаржилися між собою через таке, а просто то було, як звичка. Вони ніколи не були конфліктними, але якщо нічого б не допомагало від неадекватів, то вони б пішли в поліцію. Тим паче в них кращі адвокати в Кореї, тому цім всім людям не пощастило б зв'язатися з ними. І зараз вони спокійно вибирали килимок, навіть не хвилюючись ні за що та чудово проводячи час разом. Можливо то вже була звичка, чи що, але зараз вони почувалися найкраще, коли могли зустрітися і разом провести час. Тому, хоч і жили майже окремо один від одного, проте дуже часто збиралися разом та ходили один до одного в гості. І Чонгук зазвичай щось готував смачне.
— А як тобі ось цей килимок? — запитав Юнґі вказуючи на килимок синього кольору, проте глянувши на колір шпалер додав, — Ні. Він сюди точно не підійде.
— А можливо ось цей? Жовтенький з качечками? — запитав Чімін.
— Жовтий? — перепитав Хосок.
— Ти впевнений? Це також зовсім не підходить до кімнати, -- додав Юнґі.
— Ладно...
— Я знайшов! — закричав Чонгук, вбігаючи в кімнату. — Диви який гарнесенький! І головне він виглядає таким м'якеньким, що на ньому було б зручно спати та дивитися телевізор.
— Спати на ковдрі? — запитав скептично Юнґі.
— А що? А ноги можна буде закидувати на диван.
— Хм, якщо так, — погодився Юнґі.
— О! Це чудовий варіант! Я згодний на нього! — сказав Чімін.
— Тобто вас не бентежить, думка спати на підлозі? — запитав Хосок.
— Ні, Хобі. Я буду спати не на підлозі, а на килимку, — сказав Чімін.
— Ладно. Взагалі, не поганий варіант. Білий колір чудово підходить до кімнати, — Хосок нарешті погодився з варіантом Чонгука.
— До речі, а на кухні все добре? — запитав Юнґі.
— Ох. Все я побіг, — Чонгук згадав, що він зараз готує для всіх, чи то обід, чи то вечерю.
— Чудово! Отже, килимок ми знайшли! Замовляй Хобі! — сказав Чімін.
— Вже, — Хосок усміхнувся та показав, як оплатив покупку.
— А куди ти його відправив? — уточнив Юнґі. — Здається ми минулого разу писали адресу Техьона. Купили дивні чорні стільці на ногах. То ти виправив адресу на адресу Чіміна?
— Ем, ні. Забув, — відповів Хосок. — Прийде на адресу одного друга Намджуна.
— О ні, — Чімін закотив очі.
— Ого, це коли ти встиг зустрітися з Намджуном, що аж зробили покупки? — запитав Юнґі.
— Сьогодні зранку.
— І нас не покликав! — сказав Чімін.
— Ви ж нарешті лягли спати, — тепер очі закотив Чон Хосок.
— Готуватися до сольного камбеку важко, — зітхнув Чімін.
— Повністю згоден, — погодився Юнґі.
— Але так цікаво.., — сказав Хосок.
— Ей, Чонгукі! Коли вже в тебе камбек? — крикнув Чімін.
— Скоро! — крикнув Чонгук з кухні. — Ви вже можете йти вечеряти!
— О! Нарешті! — Хосок усміхнувся.
— До речі, а ви вже знайшли нормальний фонд, куди можна буде закинути донати? — запитав Чімін. — А то тепер кидати в Червоний хрест не хочеться, після всіх тих твітів, які писали українці про головний офіс.
— Так, я вже як місяць назад задонатив, — сказав Хосок швидко встаючи з дивана та біжучи в кухню.
— Стоп! Як?! І не скинув посилання! А ну чекай на мене! — Чімін побіг за ним.
— Мабуть, не варто, їм говорити, що я задонатив вже як три місяці назад, і на цьому тижні, — пошепки сказав собі Юнґі, повільно піднімаючись з дивану.
Написано на замовлення для "чому така мила?".