Кожне слово, що пишу чи говорю я постійно обдумую. І кожного разу я задаю питання, а чи потрібно говорити. Можливо варто промовчати. Я зазвичай спостерігаю за тим що відбувається навколо і тільки рідні люди чують мій голос.
І ось зараз я почала вести цей блог, в якому буду записувати ті думки, які хочу розповісти іншим. Можливо, мої думки нікому не сподобаються, можливо моє ставлення до світу буде когось злити, але таке завжди відбувається. Я вже звикла, що якщо висловлюю свою думку, то це не всім подобається. Тому не здивуюся. якщо знову так і буде.
Для мене це розширити свою зону комфорту та говорити прямо, а не тільки за допомогою символів у віршах. Хоча, скоріше за все, я ніколи не перестану говорити символами через вірші. Так, я можу розповісти все що забажаю, а людина що читає зможе прочитати те що вона бажає. І всім добре. І мені, і людині.
Можливо, це не зовсім правильна позиція - мовчання. А можливо мовчання це не так вже і погано. Все ж таки, людям не все потрібно знати про мене. Залишаються таємниці, яким краще і далі бути таємницями. Проте деякі таємниці мають бути розказані. Можливо колись я відкину страх та сором та розповім, те що не має замовчуватися. Тому що мовчання породжуватиме ще більше злочинності. Інколи потрібно подавати приклад, щоб інші також не мовчали і щоб деяких поганих людей наказували.
Ось ви мовчите чи говорити? Якщо мовчите, то чому?
Мені здається, що багато хто мовчить в цьому світі. Дуже бояться людей і як будуть до них ставитися. Бояться бути не такі, як всі. Бояться бути відкинутим суспільством.
Я знаю, що я не схожа на інших людей. Це не добре, і не погано. Це просто правда, яку ніяк не змінити. Спочатку цього не видно, але чим більше людина чує мій голос, тим більше розуміє хто я.
Саме тому я мовчу. Я сховаю своє справжнє я за багатьма ілюзіями, які створюю за допомогою правди. Правда може бути найбільшою ілюзією в світі...
Останнім часом, я собі говорю, що не потрібно боятися бути тим ким я є. І в мене трохи виходить щось робити в цьому напрямку. Я поставила в Твіттері та в Інстаграмі позначку "письменник". Також я почала більше заявляти себе, саме як письменник. А ще я почала розповідати про свій досвід письменництва. Не знаю як все піде, бо мені так незручно говорити. Мені здається, що я занадто багато беру на себе. Проте мені пишуть, що матеріал який розповідаю являється реально корисним. І це так незвично.
Якщо подумати, то все життя якесь таке незвичне зараз. Таке нереальне. Пандемія. Війна. Геноцид українців. І я намагаюся більше писати і більше говорити в цьому світі. Ніколи не уявляла саме таке життя. Я завжди думала, що буду більше мовчати. чим говорити. Хоча навіть зараз я продовжую багато мовчати.
Можливо колись я справді навчуся говорити.