Привіт, дорогі і любі. Почну з того, що хочу попросити вас скасувати платні щомісячні підписки, бо я не вигрібаю.
7 місяців Боромиру, 2 з половиною роки Ярі і 4.7 Гектору і я просто випала з життя. Я не встигаю не тільки тут писати.
Я не встигаю майже нічого, крім готувати, годувати, прибирати, мити дупи, вдягати, роздягати, водити надвір, вкладати спати.... і ще 10% часу щось робити для свого ресурсу. Наприклад, річну програму в "Пошуршимо?" або просто перекидатися аудіо-повідомленнями з подругами. Ну або точити солодке як зараз чи навіть дивитися кіно (кілька раз:)))
Цей дуже непростий і дуже інтенсивний період я добила переїздом з 9 мішками дитячих речей та 8-ма коробками книжок. 
Я вже мовчу про всі інші речі, які ми нажили за 2 роки життя на Київщині. Я досі намагаюся розібрати то все, і в мене є деякі успіхи
. Але бляха, відверто часом здається, що це все просто хаос. Безкінечний хаос навколо, який, звісно, породжує хаос всередині.
Постійно спішу і нічого не встигаю. Отак можу описати вам цей період життя. Я знаю, що це тимчасово. І це моя соломинка, яка тримає мене на плаву.
Мої інсайти як мами трьох тут наступні:
Все в житті тимчасово. А в материнстві немає нічого постійного взагалі. Тільки думаєш, що опанувала це все, налаштувала всі процеси і стало трохи спокійніше, як новий стрибок росту і все заново. Тільки змогла зробити більш-менш графік, як стукають болячки, срані соплі і недоспані ночі:))) І так по колу. І єдине, що рятує, — це гнучкість і зниження планки очікувань. Від себе, від того, як буде.
Троє дітей - не легше, ніж двоє чи одне. Кажуть, що все по накатаній і ти не стресуєш. Це є. Але рівень інтенсивності просто тому, що їх троє маленьких — просто вау. Зараз у нас не налаштована рутина, немає садочка чи гуртків. Я з чоловіком, але більше нам майже ніхто не допомагає. Тому далі буде не так хардкорно, в цьому я впевнена. Але поки важко на 8 з 10.
Рутина може тебе просто з'їсти на сніданок. Тому так важливо її налаштувати. У мене вже є система сортування одягу, я тестую систему заготовлення їжі наперед. Також маю систему вдягання трьох надвір, систему вкладання спати. Словом, я працюю, аби мати систему не потонути в рутині. Бо вона на правду безкінечна.
Командна робота з чоловіком - це дуже важливо. Оскільки я 3.5 роки була в материнстві сама, то для мене це зараз якийсь просто нереальний бонус. Я звикла всі ключові рішення приймати сама і почувати за це 100% відповідальність. А зараз є людина, яка так само відповідальна за дітей як і я. Я в шоці. Більше того, мені важко НЕ контролювати все. Але я стараюся.
Стосунки з чоловіком. Коли він мобілізувався, у нас була одна 8-ми місячна дитина. Коли він демобілізувався, у нас стало 2 тоддлера і немовля. Можете собі уявити рівень змін і скільки нам треба комунікації, аби надолужити усе необговорене про виховання, бачення, паттерни, особилвості дітей, розподлі побуту і тд. Ми в процесі. І взагалі, ми прожили 3.5 роки дуже різного життя і тепер маємо знову синхронізуватися на ходу, бо зупинятися порефлексувати насправді просто немає часу.
Брати і сестри - це дуже круто. Зараз мої старшенькі починають дуже цікаво взаємодіяти. 50% в любові, 50% б'ються. Але загалом ця взаємодія - це щось особливе. Їх ставлення до найменшого - це поки 100% любові, бо іграшки він не забирає і загалом діла до них не має:). Як буде далі - не знаю, але мені дуже цікаво. Наразі, це круто спостерігати як вони ростуть разом.
Мені далі подобається бути мамою. Тобто попри усі складнощі і виклики, як відчуваю себе хоч і трохи без сил і замаханою, та все ж у тому напрямку, куди я хочу.
Що мені допомагає:
Чіпляюся усіма руками і ногами за роботу. Просто, бо якщо у мене в житті буде тільки материнство - я швидко зівʼяну, я це знаю.
Фарбуюся зранку і гарно вдягаюся навіть коли вдома чи прогулянка лише у дворі. Мені це допомагає почуватися людиною:)
Нормально харчуюся разом з прикормом. Хоча кава і шоколад - мої guilty pleasures. А ще безалкогольне вино:)))
Палю свічки на кухонному столі просто так. Купила собі догляд за обличчям, який давно хотіла. Намагаюся кожного дня виходити надвір, але в ці морози не дуже нагуляєшся.
Підтримую зв'язок з подругами і колегами. Просто спілкуюся онлайн, відео-кружечками і аудіо-повідомленнями, бо це мені дає дотичність до світу і багато ресурсу. Яв темі, я не випадаю і я маю кому понити:)
Нагадую собі, що це тимчасово. Бо зараз чесно, оця малючкова фаза здається набагато складнішою, ніж мої тоддлероси, які разом бавляться.
Я пам’ятаю один момент, коли мій старший пішов в садок з 9 до 17. І після того, як я видихнула і відпочила, я зрозуміла, що тепер більшість його дня він проводить не зі мною. Мені тоді було навіть сумно, бо хочеться ще так багато йому розказати і показати. А далі буде школа через 1.5 роки і тоді взагалі усе наше спілкування буде лише зранку і ввечері.
Це не про сентименти, а про конкретну статистику. 80% свого часу з батьками діти проводять саме у такому маленькому віці. А далі піде соціум і батьки вже не будуть такими цікавими.
Я ловлю ці моменти. Я ціную цей час. Я хочу його проводити з дітьми. У здоровому співвідношенні, не жертвуючи і не втрачаючи себе. Але свідомо оцінювати скінченність цієї близькості.
Ми сімʼєю стільки втратили за ці роки, що не можемо набутися. Але це не відміняє складності періоду і виснажливості кожного дня
Дякую, що зі мною тут. Напишіть, що вам відгукнулося найбільше. Я буду тут зараз писати не так часто, як раніше. По мірі сил і ресурсу. Тому скасуйте щомісячну підписку будь ласка.
Обійняла і холодною кавою ДЗИНЬ.