З прадавніх часів, поруч з людиною завжди була собака. Тут їх теж багато. Поранені, без лап, контужені, з осколками під шерстю. Колишні домашні улюбленці, скалічені війною, вони залишились без дому, та й бродяжать собі, в пошуках їжі і людського тепла.
Перші місяці війни, ми вивезли в тил багато таких, переляканих, покинутих хазяями псів. Потім, через волонтерів та тимчасові притулки, вони знайшли собі нових друзів.
Собака інстинктивно тягнеться до людей, будь де, ба більше в цій, зруйнованій війною, холодній пустелі. Ми їх підгодовуємо, лікуємо, пестимо. Через це, й самі отримаємо від них порцію приємних емоцій.
Ржавий, Боцман, Шельма, Фарік. Вони радіють тобі, тягнуться мордою, туляться і відчуваєш давно забуте приємне, що дає змогу протриматись в умовах цього, цілком ворожого навколишнього світу.
А ще, собака - природній барометр обстрілів. Не знаю, яким чином, але вони відчувають приход за мить до того, і піджавши хвоста, одразу несуться в укриття. Вірний орієнтир для вартових, які встигають убезпечити себе й сповістити побратимів.
Таких прикладів безліч, коли собака на війні рятує людське життя. Так і живемо - ми їм, вони - нам. Як в прадавні часи.
