Час від часу, нам привозять загиблих росіян. Буває цілими, буває по частинах - відпрацьований, не потрібний своїй Родінє біоматеріал. Одного такого я запам'ятаю назавжди.
Пролежав він в сірій зоні не менше місяця, і руські, маючи можливість витягнути, як то часто буває - просто кинули його тіло на узбіччі. Звісно, від нього майже нічого не залишилось, окрім деяких, дуже цікавих речей: армійський жетон без імені та прізвища з написом "ВС РОССИИ", медальйон зі свастикою, та в кишені - збірка віршів Пушкіна.
- Іванич, це кого нам привезли? - перепитав фельдшер, оглядаючи тіло.
- Тятя! Тятя! Наши сети притащили мертвеца! - продекламував я.
- Шо-шо? Шо це ви сказали?
- Нічого. Це Олександр Сергійович Пушкін сказав. Великий русский поэт. Копайте яму...
Росіяни, вам більше ніколи не підкорити Україну, ані своїми солдатами, ані пушкіними, забудьте. Все що вас тут чекає - це сконати безіменними в найближчій придорожній канаві. Подумайте про це.
Фото вам на згадку, виродки. Але ж дивиться, не переплутайте, нацисти - це ми! Смерть ворогам!