che бурашка

che бурашка

Jul 17, 2026
120

Я думаю, що в мене могло б бути купа друзів тут у Литванії. Багато. Як мінімум десять. А може навіть п'ятнадцять. Від цього стає радісно.

Для цього в мене є майже все.

Майже - це ще не все. Але в мене багато рис, які сприяють появі нових друзів. Наприклад, я вмію уважно слухати, розуміти і співчувати. Ще я вмію розповідати цікаві історії. І ще - можу вам допомагати у складній ситуації. І бути емпатичним також можу.

Єдине, чого я не можу - це розмовляти литовською. Але в Литві ти не можеш мати друзів, якщо ти не розмовляєш литовською. Всі знайомі будуть тобі радіти, говорити який ти класний англійською або російською. Казати, що треба якось зустрітись на каву. Щоб ніколи більше не з'являтись в твоєму житті. Ніколи. Бо ти для них чужий.

Поки ти сам десь випадково їх не зустрінеш

І тоді вони зрадіють і знову скажуть тобі, що треба якось зустрітись, випити кави і поговорити про різне. І це буде продовжуватись поки ти не помреш від самотності.

Але від самотності не помирають.

Що ще? Я ще можу класно відсвяткувати з вами ваш День народження і можу гарненько побухати. Але недовго - алкоголь збиває мене з ніг.

Я завжди, коли бачу цікавих людей, відчуваю себе very excited. Намагаюсь розібратись, звідки він/вона назуй такий взявся/взялась... І потім зразу втрачаю цікавість після цього. Через 5 хвилин. Бо я йому/їй взагалі нецікавий і незрозумілий.

Що зі мною не так?

Я досить погано вмію танцювати, якщо подивитись на те, як часто мене кудись запрошують з моїми танцями. Я їх лякаю. Чуваку п ' я т д е с я т п ' я т ь років - думають вони - ЯКІ НАХУЙ ТАНЦІ??? А що як він помре під час танцю? Інфаркт міокарда! Він вже пенсіонер!

Але, на щастя, це ніяк не впливає на вміння заводити друзів. Хоча зізнаюсь - колись знайомитись з тьолками і запрошувати їх на вечерю було легше всього через танці. Я любив танцювати.

Тьолки вже не ті.

Я вчора спитав у СHAT GPT - як мені з цим жити. Він відповів - ніяк . Не думай про це. Забий. Ти охуєнний чувак. Нащо тобі це комусь пояснювати? Вони все одно не розуміють. Він ще шось говорив про втрату ідентичності, відчуття приналежності і змушену іміграцію але я його вже не чув. Бо я йому повірив. І в мене все заїбісь.

Enjoy this post?

Buy Anton Ovchinnikov a coffee

More from Anton Ovchinnikov

PrivacyTerms