OLX- перше що спало мені на думку. Однозначно в Констасі має бути багато фахівців з зашивки вікон після прильотів. (Одному з моїх підписників винесло вікна на його квартирі, він дозволив мені заїхати пожити туди, і я взявся за усунення наслідків прильоту.)
Знайшов два оголошення, написав обом авторам, і вже через декілька хвилин з одним із них вже розмовляв по вайберу: всю розмову пересказувати нема сенсу, але після неї я сказав Рогалику: «Ну, це Донбас. Таке враження, що я тіпу тачку розбив і втік, і він тепер мені телефонує, щоб знайти мене».
Вранці наступного дня я отримую від нього повідомлення у вайбер:
Чесно кажучи терпіти не можу непрофесійності, фамільʼярності, невихованості, але часто роблю знижку на обставини. Але вже більше з інтересу домовляюсь на вечірню зустріч-заміри.
-Ало, ну ми уже на месте
-Зараз, дві хвилини і будемо
Підʼїхав до будинку в темряві намагаюсь знайти припарковану автівку схожу на ту, яка могла б належати подібного роду роботягам, але біля будинку стоїть тільки одна автівка і то, в ній сидить жінка. Набираю ще раз цього Павла, і бачу як за згорівшим кіоском в одного з двох, браткуватого вигляду, хлопців загорається екран мобільного і він підносить його до вуха.
-Це Ви Павел?- кажу через відкрите вікно.
-Да, машину во дворе припарковалі.
-Ну от нам як раз туди і треба, йдіть назад.- кажу я і також відпускаю педаль зчеплення л200.
Повернувши у двір бачу стару затоновану БМВ Е36 чорного кольору.
-Дай вгадаю- це машина наших «замерщіків».-з посмішкою кажу Рогалику.
Припаркували нашу Ельку, виходимо з тачки і йдемо назад до вʼїзду у двір, назустріч цим браткозашивчікам. Наблизившись до них тягну руку супутнику Павла, представляюсь і чую «Радік» у відповідь. Свіжим поглядом оцінюю Радіка і Павла. Точно. Роми. Вони ж «цигани».
-Це ваша беха?-запитую з посмішкою.
-Ага.- відповідають не відчув іронії.- Ну што, пойдьомте квартіру смотреть?
-Так може хоч рулетку з собою візьмете?
«Замерщікі» стушувались, але проборматав під ніс щось типу «а, ну раз надо, то можем і взять» пішли до своєї бехи, відкрили багажник і почали щось шукати в купі барахла.
-Щось я не впевнений що треба йти з ними до квартири.-звернувся я до Рогалика і пішов в напрямку Паши і Радіка.
Нависнув над Пашою, який намагався знайти рулетку в ящику автомобільних інструментів, я запитав:
-І може у Вас є фотографії Ваших робіт, щоб я розумів на що розраховувати?
-Емм, фотографії, ну єсть, щас..-Паша припинив пошуки неіснуючої рулетки і дістав телефон.
-Це від вас пахне? Це ви курили маріхуану?- запитав я одразу як розпізнав штин, яким тягнуло від цих двох.
-Нет!-Да я вообще не пью і не курю!- відповіли обидва.-Емм, вот фотографії работ..
І я бачу що в день публікації оголошення у Паши просто збережені з інтернету 5 зображень зашитих вікон, які він і опублікував у себе в оголошенні.
-А ще є?
-А єтого мало?
-Ну, ладно, короче, я буду звертатись до інших фахівців.- кажу я, вже бажаючи закінчити цей спектакль.
-В смисле как єто?!
-Не подобаються мені Ваші роботи. Як клієнт я ж обираю до кого звертатись)
-Ну, а зачем ми сюда прієхалі, бензін потратілі?-Паша не міг прийняти такий оберт подій.
-Ну, така у Вас робота.- розвів я руками продовжуючи посміхатись.
-Вообще-то ми деньгі берьом за визов..-невпевнено промовив Павел.
-Ну, ось я, можете попробувати і з мене взяти.- ще з більшою посмішкою я відповів і навіть засунув руки в кишеню худоса.
-Ти што, мне угрожаєш?
-Та не, просто пропоную)
-Вообще-то єто безсовестно…
-Ні краплі совісті не маю.- задекларував я вже через спину, йдучи з Рогаликом до Ельки.
«Дарма привів їх у двір», подумав я, але скоро мене попустило, бо ані підʼїзду, ані коду від дверей вони все одно не знають.
Добре що не запізно я згадав схему з цими «віконщиками», які придивляються до квартир і потім їх обносять.
Але думав я глобально про інше:
Часто ми розмовляємо про речі піднесені, про мораль, виховання, сумлінність, патріотизм. Це все круто і важливо, але є реальність, сувора і брудна. В якій є ось такі Паши і Радікі, є і й гірші, і ми часто намагаємось розмовляти про небесне і важливе забуваючи про існування ось таких перешкод на шляху до змін.
Треба буде якось поміркувати не тільки про те, як у звичайних громадян підвищувати рівень сумлінності і патріотизму, а і про те, що робити з такими істотами без виховання і совісті, і на якому етапі застосовувати до них дій.