Прийшло усвідомлення , що 37 років я все кудись бігла і нікуди не встигала, а куди встигала, там все було не «по-мені» і не на мій смак, але брала що є, як-то кажуть, не перебирала. Так, то так…
І я перестала. Ну не здійсняться мої мрії - така в мене доля, але вже вистачить, я вже не можу і не хочу відчувати розчарування…І ось я зупинилась і життя почало ставати таким, як я собі уявляла з дитинства…Затишним, теплим, спокійним, наповненим усмішками та любовʼю…
Ще більше мене розʼідало те, що 37- це останній рік життя моєї мами.. І ось це розуміння, що вона ніфіга не пожила, не відчувала спокій при житті, навіть не зрозуміла, як цим життям можна насолоджуватись- мене свідомо і не відомо змучило.
Стільки інсайтів я не ловила жодного циклу.
Один з них - вміти приймати щастя і бути в спокою - важко, особливо, коли ти звик, що життя ламає і випробовує тебе без зупину.
Але я вчусь. Жити і бачити не тільки прекрасне, а свідомо вибирати: речі, людей, обставини за своїм розміром, смаком, тяжінням та бажанням.
З Днем Народження мене! Все круте тільки попереду!