26 березня 1995 року набула чинності Шенгенська угода, що поклала початок нового етапу в історії європейської інтеграції. Сім країн - Бельгія, Німеччина, Іспанія, Люксембург, Нідерланди, Португалія та Франція - офіційно скасували прикордонний контроль між собою, поклавши початок функціонуванню Шенгенської зони.
З цього моменту громадяни цих держав отримали можливість вільно перетинати кордони без паспортного контролю, що значно спростило пересування людей, товарів і послуг. Шенгенська зона стала символом єдиної Європи, на практиці реалізувавши одну з ключових свобод, проголошених у рамках Європейського союзу, - свободу пересування.
За минулі 30 років Шенгенська зона розширилася більш ніж у чотири рази і на сьогодні охоплює 29 країн. Однак періодичні виклики, як-от міграційні кризи, пандемія COVID-19 або загрози безпеці, змушують держави-члени тимчасово відновлювати контроль на внутрішніх кордонах. Це ставить під питання стійкість принципу відкритих кордонів.
Проте, незважаючи на зростаючі політичні розбіжності та критику, Шенген залишається одним із найвідчутніших і найважливіших досягнень європейської інтеграції. Його збереження вимагає постійної політичної згоди і балансу між свободою і безпекою.