Англо-ірландський договір, підписаний 6 грудня 1921 року в Лондоні на Даунінґ-стріт, 10, став поворотним моментом у історії Ірландії. Документ, який згодом був ратифікований Договорною асамблеєю в Дубліні, закладав правові підвалини створення Ірландської Вільної Держави — домініону у складі Британської Співдружності. Формально він завершував війну за незалежність, але не приніс бажаної єдності. Навпаки, саме ця дата не стала національним святом, адже країна одразу після ратифікації документа занурилася у громадянську війну 1922–1923 років.
Причини цього конфлікту були внутрішніми й глибоко політичними. Договір розколов ірландський рух: одна частина на чолі з Майклом Коллінзом прийняла компромісний статус домініону як необхідний етап державотворення, інша — з Е́ймоном де Валерою — вважала поступки надмірними. Найбільше обурення викликали присяга на вірність британській короні, збереження контролю Лондона над окремими портами та фактичне закріплення поділу острова. Для противників угоди ці положення виглядали як зрада республіканського ідеалу, за який проливали кров під час боротьби з британським пануванням.
У підсумку компроміс, покликаний принести мир, став каталізатором нового насильства. Громадянська війна не лише затримала формування державних інститутів, а й надовго вплинула на політичну карту Ірландії, визначивши траєкторію її розвитку на десятиліття.