Київ, ранок. Відвіз Дарусю в школу і стою біля магазину, перевіряю пошту.
— Доброго дня, — вітається дівчина з маленьким сином.
— Доброго.
— А я ваша підписниця. Не очікувала вас побачити.
Я завжди ніяковію, коли мене хтось упізнає на вулиці. Однак довелося зібратися в купку.
— Мені дуже приємно. Справді, дуже приємно.
Знайомлюся з хлопцем, розпитую.
— Та в школу їдемо, — каже мама. — У нас на районі дихати нічим.
— Прилетіло?
— Так.
— Горить, — додає малий.
— То ми вже повиймали маски. Знайшли запаси з кладу.
— Будьте крепкі.
— І ви.
— Бережи маму, — махаю хлопцю.
Всі ці зустрічі — це все про нас. І киян зокрема.
Київ і не скавчить. Він тримається, і підтримує. Звісно, є ті, кому завжди щось не так, але вони існують незалежно від того, що відбувається насправді.
Гарного всім дня. Бережіть одне одного.
Зустрінемося на шляхах, які ведуть до перемоги.