Нью-Йорк.
Божевільне місто з божевільними людьми.
Я люблю Нью-Йорк. Полюбив його з перших хвилин, коли опинився тут десять років тому. Недарма ж я хотів на старість кинути все й бомжувати на Мангеттені в коробці з-під телевізора?
Мав вихідний між виступами, тож пішов блукати вулицями Мангеттена.
Мангеттен дуже різний. Від велетенських хмарочосів Даунтауна й Аптауна до порівняно невисоких будівель усередині острова. Час від часу у своїх оповіданнях я розповідаю щось про Нью-Йорк, тож щоразу намагаюся пройтися ніжками, аби не виглядати дилетантом.
Погулявши Централ-парком, я гайнув П’ятою авеню вниз. Гамір цієї вулиці, модні бутіки, яскраві люди — усе це важко з чимось порівняти. Туристи фотографують усе підряд. Ти ніби постійно перебуваєш під об’єктивами камер на якомусь фешн-заході.
Пройшовши всю вулицю до її початку, я пірнув в інший світ — у Сохо. На відміну від П’ятої авеню, тут усе зовсім інше. Інший ритм життя. Навіть собаки гуляють по-іншому. Ти ніби потрапляєш у якийсь милий фільм для сімейного перегляду.
Неспішно заходиш у магазинчик по воду або витрачаєш час на розглядання платівок. Аж раптом офігіваєш, побачивши, що перший пресинг одного з альбомів Led Zeppelin може коштувати суму з трьома нулями.
Так, поволі, зрештою опиняєшся в Даунтауні, біля меморіалу 9/11, де колись стояли вежі-близнюки Всесвітнього торгового центру.
Якщо не ходиш ніжками, то й не знаєш, що від Централ-парку до цього меморіалу — дві з половиною години пішки. Звідки тобі знати, якщо ти не ходив?
Постоявши трохи біля меморіалу, поміж людей, послухавши шум води у штучних водоспадах, я пішов у бік Бруклінського мосту. Була в мене колись мрія перейти його пішки. От і здійснив.
Тепер я знаю, що для того, аби перетнути Іст-Рівер Бруклінським мостом, потрібно рівно 25 хвилин і 2536 кроків.
Захід сонця й вигляд Мангеттена з Брукліна — незабутні. А ще кращий краєвид відкривається з невеличкого порома, який курсує річкою.
Увечері здавалося, що ноги відпадуть. Однак водночас я почувався щасливим. Неначе в дитинстві, коли повертався з подорожі на річку.
Часом так мало треба для щастя.
Однак досить сентиментів. Якщо ви дочитали аж сюди, то знайте: перші дрова вже оплачені й поїхали до людей.
Чекайте звітів!