Степан прокинувся, як завжди, ледь не удосвіта. Лежав, закинувши руку за голову, спостерігав, як за вікном сіро-сивою імлою наповзає ранок. Хотілося курити. Зараз би вийти на балкон, зі смаком затягтися, поволі випустити цівку диму у сіру невидь. Цікаво, чи буде її помітно серед вранішнього мороку, чи розтане, мов привид, не встигнувши навіть вилетіти за балюстраду.
Але він не піде. Поруч, вистиркнувши з-під ковдри ногу і привалившись спиною до степанового боку, сопів Янек. Краще спробувати заснути ще. Чи хоч просто подрімати, прислухаючись до ледь чутного хрипіння поруч - забиті ребра капітана досі давали про себе знати.
Та заснути не вдалося. Янек заворушився, намагаючись вмоститися зручніше. Степан машинально притримав рукою ковдру, щоб не сповзла.
- Не спиш? - голос теж був хрипкий та зривався майже в шепіт.
- Та що мені. Ти чого не спиш? - чоловік таки підтягнув ковдру вище, прикриваючи Янекові плечі.
- Приснилося щось, - підняв голову хлопець незграбно спираючись на лікоть.
- Ти як? - Степан помітив, як той кривиться, намагаючись перевернутися на інший бік.
- Та наче нормально, - озирнувся по боках хлопчина, підтягнувся вище і хитро посміхнувся, - а зараз буде ще краще.
Він випростав руку, обхопив Степана за шию одночасно підтягуючись угору і нахиляючи його голову до себе, і мʼяко торкнувся степанових губ. Довелося підхопити рукою цього божевільного хлопчиська під спину, бо йому ж болить, а він все одно повзе коники викушувати. Ну хіба ж так можна. Хіба можна так необачно горнутись, коли навіть обійняти по-справжньому страшно, бо раптом наробить шкоди. А не відповісти на цілунок ще гірше, бо тоді скрутить самого зсередини, наче собака який ухопив за кишки і тягне додолу.
Кажуть "кохання - то метелики у череві". Які до біса метелики, коли проштиркує не гірше черевного тифу.
- Ти в порядку? - весело примружившись поцікавився Янек, - Чи знову схопишся і будеш тікати? То почекай, я відповзу.
- Лежи вже, - Степан легенько, щоб не тривожити зайвий раз ушкоджені ребра, притиснув хлопчину до себе, - не буду я тікати. Від себе все одно не втечеш, а від тебе сам не хочу.
- Тоді я буду далі спати, - сонно промурмотів той, щільніше загортаючись у ковдру...