№31(89)---"Література минулого століття"---
Чому знов мовчу?
Де зникли всі палкі слова?
Чому не борюся я?
Попри те що, проти мене ведеться війна...
Вбивають людей і палять культуру, воюють із ґрунтом, стріляють в бетон.
Чому я кричу неначе розлючений слон, хоча в цьому світі я лише протон.
Замучуть за букви, спопелять із листом.
Розстріляють за думку, за слово зітруть в решето.
Опозиція "без сліду зникне".
Їх закатують в підвалі, застрелять у власному домі, доведуть до погуби своїми
Настав час про який не говорять, але ця історія почалася давно.
Двадцяте століття, світова й Українсько-російська війна, голодомор...
Потім іще одна фаза, знищення культури, морального духу, все що було українське – убите.
"Режим" наказав що більше не буде такого поняття і мови такої.
Писати, співати, малювати і все інше творити – не можна!
Бо... Можемо насваУБИТИрити.
Червоний терор все геть стирав.
Ні культури, ні мови, "великий брат" ніщо не залишив...
Згодом і голод Україну ледь не розкришив.
А потім війна, мільйони на "м'ясо" просто у бій, вперед на кулі й снаряди, а як ні, то самі тут уб'єм.
Скінчилась війна, Вона майже померла, рішили "там зверху" добити Її...
Україну настиг ще один голод, 46:48 навіки (не)Живий.
Потім 50-ті депортації, ув'язнення, заслання, знищували все, до останньої краплини...
Гулаг одне буде слово, щоб описати той біль тієї години.
Жданівщина, Лисенківщина.
Епоха відлиги... Шестидесятники, "культурний терор".
Це не держава, то є народів в'язниця.
"Слово" будинок, літераторство майже все вбите, Харків культурна столиця...
Немає культури, застрелене й спалене все.
Що далі то більше будеш мовчати, забудеш героїв, минулих своїх.
Ті що гнили в катівні червоній, страшній.
За слово, папір – могли просто спопелити.
Мовчання є смертю – це самогубство, забувши мову, забудеш і рід.
Вони ледь не вбили козацький нарід.
Не стирай, на забудь їх, лиши поруч себе...
В серці-шкатулці
Їм місце лиши.
Боролись за мову котрою зараз говориш і пишеш Ти.
Бійці не тільки в бою, вони поміж нами, вони воюють на власному фронті, не кулею, словом.
Вам це не ново, про те що
Слово сильніше ніж будь яка зброя.
Котра ранить до серця, аж до самої душі.