Якщо ви досвідчений аніме-користувач, то вам буде не важко назвати кількох загальновизнаних метрів, чий пік творчості вже позаду. Можливо, трохи менше людей знають тих режисерів, які зараз задають моду та подають приклад наступним поколінням аніматорів. Але про ту молоду шпану, що змете їх з лиця землі, знають небагато й про одного з таких, молодих, але дуже перспективних режисерів зараз йтиметься. Знайомтесь - Ішіда Хіроясу.
У Ішіди не такий вже і великий перелік робіт, що й не дивно, адже він 1988 року народження, тобто. йому за тридцять і він просто фізично не міг встигнути багато зробити. Але він уже заявив про себе як про перспективного режисера. А вся річ у тому, що Хіроясу – представник цілої хвилі аніматорів-одинаків, яка розпочалася з усім відомого Макото Шінкая. Почавши малювати ще в середній школі, вже у старшій Ішіда зайнявся анімацією. До того як спробувати картинки, що рухаються, він малював масляними фарбами класичні японські пейзажі, так що, можливо, ми втратили талановитого художника, зате придбали цікавого аніме-режисера. З анімацією його познайомив випадок: у художній школі був курс "Живі картинки". Створивши перші мультиплікаційні роботи ще у школі, він твердо вирішив пов'язати свою долю з аніме та вступив на кафедру анімації факультету манги у кіотському університеті Сейка. На кафедрі не було професійних викладачів і всі курси вели аніматори з аніме-студій, наприклад Йошіюкі Томіно, творець всесвіту Gundam.
Саме будучи студентом Ішіда зняв свою першу успішну роботу, яка зробила його знаменитим: короткометражне аніме “Освідчення Фуміко”. Кумедний ролик про школярку, яка хоче зізнатися у своїх почуттях хлопцеві, зацикленому на бейсболі. У дусі часу Ішіда виклав свою короткометражку на YouTube і вона стала настільки популярною, що він отримав премію YouTube Video Awards. Роботу відзначила не лише публіка, а й фахівці: “Освідчення Фуміко” має приз за видатні досягнення від Фестивалю анімаційних мистецтв. Всю роботу над аніме Ішіда виконав самостійно на своєму комп'ютері. А ось надихав його не приклад Макото Шінкая, як можна було б чекати, а відео-уроки іншого аніматора-одиначки: Йошіура Ясухіро - режисера аніме “Блідий кокон”, “Час Єви” та "Патема навпаки". Перш ніж зробити анімаційний ролик, Ішіда намалював понад десять тисяч окремих малюнків. А щоб прискорити створення фонів, робив фотографії з відповідної натури і потім перемальовував їх.
Наступна його робота – короткометражка “Місто дощу”. Вона стала його дипломним проектом і здобула ще більше нагород: приз за визначні досягнення на Фестивалі анімаційних мистецтв (другий рік поспіль!), а також премії Excellence Award, STUDIO4℃ Award та Ghibli Museum Award. Це неспішна і меланхолійна історія про дружбу робота і маленької дівчинки в старому місті, яка чимось нагадує гру Machinarium.
Після випуску з інституту Ішіда міг би піти звичайним шляхом молодого аніматора: влаштуватися у велику студію і 15-20 років працювати на ній аніматором, перш ніж отримати право стати режисером свого аніме. Але йому пощастило і доля звела його з Коджі Ямамото, продюсером телевізійного блоку noitaminA (спробуйте прочитати назву задом наперед) на телеканалі Fuji TV. Проект був створений для розширення аудиторії, яка дивиться аніме, і демонструвався ночами, тому в ньому порушувалися більш дорослі або не типові для мейнстриму теми. Багато гідних серіалів відносяться до цього блоку, серед них: "Аполлон: Діти на пагорбі" від Шінічіро Ватанабе, "Пінг-понг" від Масаакі Юаси, "Принцеса-медуза" від Такахіро Оморі, "Кабанери залізної фортеці" від Тецуро Аракі та інші чудові твори. У момент знайомства з героєм цієї статті Коджі Ямамото працював над організацією нової анімаційної студії Colorido (у перекладі з португальської означає "барвистий") спеціально для молодих аніматорів, де вони, на його думку, могли працювати без тиску на свою творчість.
Для Ішіди Хіроясу першою комерційною роботою у цій студії стала короткометражка Hinata no Aoshigure. Це легка романтична історія про школяра, який мріє потоваришувати зі своєю однокласницею і все ніяк не може набратися сил, щоб повідомити її про свої почуття. Родзинка стрічки: оповідання ведеться паралельно у реальному світі та у світі фантазій головного героя. Ця стрічка була відзначена журі Фестивалю анімаційних мистецтв. За визнанням самого Ішіди, працювати над Hinata no Aoshigure виявилося складніше, ніж він очікував, оскільки з ним співпрацювала ціла команда і на нього впало багато обов'язків, не пов'язаних безпосередньо з малюванням. Дизайн персонажів у цьому аніме відрізняється від попередніх робіт, оскільки над ними працював Арай Йоджіро, разом із яким Ішіда реалізує ще кілька проектів.
Короткометражка Paulette no Isu стала їхньою наступною спільною роботою. Це маленька замальовка про сором'язливу дівчинку, якій не вистачає сміливості, щоб завести друзів та чарівний стілець, який їй із цим допомагає. За дизайном персонажів та загальною стилістикою аніме дуже нагадує роботи студії Ghibli. А створювалося воно для вже згадуваного блоку noitaminA.
Окрім випуску красивих, але не прибуткових короткометражок, студія Colorido створювала рекламні ролики на замовлення великих компаній. Одна з таких компаній, YKK (найбільший виробник застібок-блискавок) замовила міні-серіал про свою продукцію. Робота отримала назву “Застебнуті дні” та розповідає про брата з сестрою, які за допомогою застібок допомагають мешканцям міста. Зараз вийшло вже кілька короткометражок із цими персонажами, але Ішіда Хіроясу був режисером лише першої з них.
При створенні аніме "Тайфун Норуди" Арай Йоджіро та Ішіда Хіроясу знову працювали разом, але помінявшись ролями. Перший став режисером, а другий створив дизайн персонажів. Вийшла коротка фантастична історія про двох друзів, які захоплюються бейсболом, та загадкову школярку з кулоном, який викликає тайфун. Вона також здобула нагороду на конкурсі Фестивалю анімаційних мистецтв.
Для студії Colorido "Тайфун Норуди" став першою роботою, що продавалася на дисках. Разом з нею до набору входили й попередні короткометражки Ішіди.
А ось наступний проект під назвою "Таємне життя пінгвінів" був справжнім повнометражним аніме, першим як у кар'єрі Ішіди, так і для студії. Тандем Арай та Ішіда, знову помінявся місцями: Ішіда – режисер, Арай – дизайн персонажів. А ось автором історії був Морімі Томіхіко. Дві інші його книги “Оповідь про чотири з половиною татамі” та “Весняна ніч коротка” встиг екранізувати знаменитий Масаакі Юаса. Книги у Морімі Томіхіко різні, але загальний напрямок це щось середнє між міським фентезі та містичним реалізмом із великою часткою гумору. У його роботах часто присутні тануки, тенгу і чаклунство, так що деяке божевілля в сюжеті нового аніме цілком очікуване. Але "Пінгвіни" не про магію. У 2010 році ця книга була удостоєна престижної премії Nihon SF Taisho Award, яка вручається творам, написаним у жанрі наукової фантастики.
Буквально переказувати сюжет цього аніме не має жодного сенсу - він все одно буде абсурдним. Але завжди можна вдатися до сили порівняння та алегорії. Уявіть собі, що “Пікнік на узбіччі” Стругацьких стався, щоправда, у значно менших масштабах, у тихому японському передмісті. І єдиними, хто серйозно зацікавився такою подією, стали кілька четверокласників. От і буде коротке підведення до сюжету. А в його центрі знаходиться дуже допитливий школяр, якого приваблюють таємниці та відкриття. Ви сміятиметесь, але головний секрет життя, який він намагається пізнати, це таємниця жіночих грудей і те, чому вони його так хвилюють. До речі, ця цікавість у якийсь момент навіть стає перешкодою у спілкуванні з однолітками для юного дослідника, але інтерес до дорослої жінки призводить його зовсім не до тих відкриттів, про які можна припускати. Крім цього пікантного моменту, твір є дитячою пригодою на літніх канікулах.
Як випливає з назви, сюжет обертається навколо пінгвінів: вони стають спусковим гачком, який починає сюжет і вони ж призводять до його розв'язки. Тут треба пояснити, що у нас у прокаті аніме адаптували як "Таємне життя пінгвінів", але оригінальна назва стрічки - "Шосе пінгвінів". Справа в тому, що пінгвіни висиджують свої яйця в глибині Антарктиди, а ту стежку, що вони протоптують через сніг дорогою до узбережжя, називають шосе пінгвінів. Наслідуючи його завжди можна знайти пінгвінів. Цим і займаються головні герої: йдуть за пінгвінами і приходять до океану, якого ті прагнуть. А океан і є джерелом дивини, що відбувається навколо.
Якщо говорити про візуальну складову, то персонажі намальовані у характерному для режиссера стилі. Як і у інших творах Ішіди Хіроясу використано особливий спосіб окреслення контурів персонажів товстою і начебто недбалою лінією. Пейзажі стали багатшими, але при цьому зберегли гру з перепадами висот, яку можна було побачити і в "Освідченні Фуміко", і в Hinata no Aoshigure. Але тепер у них менше мультяшності, якщо так можна висловитися, і вони більше нагадують фони в роботах Мамору Хосоди, за що Ішіду іноді навіть називають другим Хосодою. Користувачі в інтернеті жартівливо додають, що він ще й третій Макото Шінкай та четвертий Хаяо Міядзакі. До речі, через надто “стандартну” анімацію персонажів журі Фестивалю анімаційних мистецтв хотіло позбавити цю стрічку нагороди, але, перейнявшись сюжетом, змінило свою думку.
Найсвіжішою роботою режисера стала повнометражна стрічка "Дрейфуючий дім", знята на замовлення Netflix. На відміну від попередньої роботи, яка була екранізацією книги, ця знімалася за оригінальним сюжетом, написаним самим Ішідою в співтоваристві зі сценаристом Хаяші Морі. Це пригодницьке міське фентезі, у якому група дітей без нагляду дорослих внаслідок незрозумілої події опиняється у старому багатоповерховому будинку серед безмежної води. Навколо цієї події і розвивається сюжет, в рамках якого персонажі мають дізнатися, чому будинок знаходиться в морі і знайти шлях додому. Такий сеттинг дозволив режисеру зобразити дуже багато води: від спокійної морської гладі під час штилю до величезних хвиль під час шторму. Ретельне та барвисте зображення води вже вважають фішкою автора, порівнюючи її із хмарами у Макото Шінкая. Стрічка просякнута ностальгією за безтурботним дитинством і, за визнанням акторів, що беруть участь у озвученні, найсильніше нагадує літні канікули у бабусі.
Таке поєднання цікавого сеттингу, красивої картинки, таємниці та роздумів про те, що все на світі має свій кінець: будівлі, стосунки та саме життя мало породити справжній шедевр. Але якщо ви почитаєте відгуки на це аніме, то виявите, що вони далекі від захоплення. Тому є кілька пояснень. По-перше, головні персонажі, як і у попередніх роботах, - діти, навіть не підлітки. Це накладає деякі обмеження на те, як вони можуть виражати емоції та повідомляти про свої почуття. А по-друге, як би це не звучало дивно в описі аніме, твір надто японський. Потрібно пояснити два терміни, важливі для розуміння цього твердження: цукумогами та моно-но аваре. Перший - це дух, який виникає у звичайному предметі, якщо він дуже старий і до нього відчувають сильні почуття чи емоції, наприклад, прихильність і ностальгію, показані в аніме. Другий можна перекласти як "сумне зачарування речей": гірко-солодке ніжне почуття, що виникає в момент споглядання світу та життя в ньому. Найчастіше його описують через милування цвітінням сакури - дуже красиве, але швидкоплинне. Прямого аналога у нашій культурі цього почуття немає, але воно зрозуміло кожному японцю без слів. Ось ця японська туга і є основною складовою твору. А головним героєм виступає швидше сам будинок, вірніше його дух, який і є тим самим цукумогами, а не дітьми та їхніми проблемами. Що стосується моно-но аваре, якщо у глядача вийде розділити це почуття з автором при перегляді "Дрейфуючий дім", то він зможе отримати задоволення від стрічки. В іншому випадку вона може здатися занадто затягнутою.
Ось таким молодим, але дуже різнобічним і перспективним постає перед нами режисер Хіроясу Ішіда, від якого ми чекаємо нових, добрих, красивих, зворушливих робіт, що стануть в один ряд з шедеврами таких метрів як Хідеакі Анно, Мамору Ошії, Макото Шінкай і Мамору Хосода. І це не наші домисли, а думка японських критиків. Ми ж продовжимо стежити за творчістю Ішіди, і сподіваємося, що в майбутньому ця стаття матиме продовження!