Перед фільмом Катя затарилась печивом та редакційними історіями, щоб було що розповісти поки кипить чайник. Гості вмостились на килимі, Віка клацнула світло, й на стіні почалась історія.
Документальне кіно не про когось, а про нас самих, бо весь фільм впізнаєш себе. Історія про повернення до української мови, що веде крізь сміх, від безглуздості старої пропаганди, та злість, від того, що якби по-ідіотськи це не виглядало зараз, та воно працювало десятками років.
Після фільму Арися зібрала всіх в коло, навчила смішному жесту згоди та розповіла правила рефлексії. Тут зʼявлялись історії з минулого, про хороших і поганих перших вчительок, про необхідність перевтілюватися: з суржа в приміській електричці на чисту російську біля корпусу універу. Про відчуття виїзду з окупації, коли вперше чуєш українську мову і розумієш: ти нарешті вдома. Історії з теперішнього, про принциповість, складнощі, прийняття та неприйняття, але врешті — про чесність з собою та повернення до себе.
Втомлена редакція пішла додому, розчулені читачі відправились продовжувати обговорення за пивом в Хемі. Домовились зустрітись на тому ж місці 28 лютого. В гості прийде улюблений дуже харківський видавець Олександр Савчук розповідати про нашого кумира з розкішними вусами — Василя Кричевського. (Пост з посиланням на реєстрацію доступний для підписників нашого Buy Me a Coffee).
Дорогий щоденник, це був дуже хороший день❤️