Фінляндія ніколи не була моєю дрім дестінейшн, але я вже не один рік думала про те, що хотіла б її побачити. І от воно ніби склалося само собою.
Це не країна, яка вразила якоюсь нереально гарною архітектурою - із цим тут доволі просто і невибагливо. Однак це країна, яка зачарувала природою. Пʼять днів я жила на острові, де від початку сучасне життя починалося як екопоселення. На всю територію тут мешкає близько 200 людей. Багато хто з них добре знає одне одного не лише в лице, бо оці жарти про фінські сауни - це не жарти. Так, тут справді за статистикою припадає щонайменше одна сауна на родину (співвідношення саун і населення 1:2), тут справді люди ходять у спільні сауни (хоча нерідко мають приватні вдома), вони справді ходять туди голі - і знають одне одного не лише в лице. При всьому цьому культі саун знайти собі десь купити на згадку гарну шапку для сауни у мене так і не вийшло: я пожартувала, що вони не потрібні, бо з ними тут народжуються.
Будинки тут сильно простіші, ніж ми звикли бачити в якійсь Австрії чи тій же Чехії, без багатих прикрас. І в цьому щось теж є. А ще мою увагу звернули на те, що будинки часто мають імена і їх зазвичай будуть невисокими, аби вони не були вищими за дерева.
І це справді складає враження ще зеленіших міст. Хоча з деревами тут все тіп-топ: ліси стоять упритул до автодоріг, які тут же рівною стрічкою супроводжують велодоріжки.
Я побувала у трьох містах. Спершу була Раума. Там я і побачила вперше стару Фінляндію з дерев'яними будиночками, у дворі ледь не кожного з яких був гаражний розподаж всякої дрібноти - люблю таке подивитися. У Раумі мене не покидало враження, що я потрапила у декорації якогось американського фільму 80-х. Здавалося, що будинки не справжні - просто макети. Цікаве враження.
Далі було місто Турку - центр регіону. І його довжелезна набережна - броди скільки хочеш.
Третє місто - Наанталі. У ньому мені витав якийсь геть курортний дух. У центрі біля причалу старі будиночки, крамнички з сувенірами з мумітролями, човни і яхти, кафешки.
І ще - міст на острів Мумміляндії. До слова, якось я хотіла подивитися один скандинавський фільм і не могла його знайти в мережі (так-так, знааааю), а на одному сайті був плеєр із кіно. Я почала дивитися і зрозуміла, що це інший фільм. То виявився фільм про авторку мумітролів Туве Янссон. Дуже цікава доля і життя, сповнене боротьби і невизнання її творчості, яка зрештою стала без перебільшення національним символом.
Поля тут геть не такі, як в Україні, а ґрунти не такі родючі. Півгектара - це вже огого поле. Пшеницею тут засаджують найменші клаптики, незайняті лісом. А за родючість доводиться поборотися. Регіон, де я була, острівний. Колись він був повністю під водою. Ґрунти тут кислотні. Тож перш ніж саджати щось - роблять аналіз в лабораторії й олужнюють землю. Аналіз роблять раз на три роки (чи 5? Забула 😁). До речі, про острови. Їх тут багато, часом, переїзд між ними навіть не відчуваєш. А часом доводиться переплутати паромом. При чому паром безкоштовний - таким чином держава забезпечує «дорогу» туди, де є життя, але автомобільної дороги немає. Але паромом тут доберешся далеко не до кожного острова. Вони бувають геть маленькі і з усього одним будиночком. Цікаво, як туди дістаються їх мешканці?🤔 Може, ще човником від більшого острова, куди пароми ходять?
Країна не видалася мені супертехнологічною, в той же час я саме тут вперше побачила робота, який доставляв їжу.
А ще тут мені розповіли, що після закінчення школи усі хлопці і тут в обовʼязковому порядку ідуть в армію на 10 місяців - і лише після цього в універ. Чи є інші варіанти? Так. Соціальні роботи. Або вʼязниця - за ухилення від служби і соціальних робіт. Тут службою в армії дуже пишаються.
Люди тут неспішні і спокійні. Часом дратували неспішністю цією на дорогах😁 Але натякали на дзен, до якого варто прагнути
