Обожнюю етимологію. Часто вказує на справжній сенс слова, який у нього заклала наша первісна свідомість, чуттєво сприймаючи нюансування життя та світобудови. Особливо, коли стосується абстрактних концептів, бо ж у звучанні старовини вони набувають вражаючої конкретики.
От щастя. Слово походить від прото-слов’янського ‘sъčęstьje’:
sъ- –‘добро’, що, крім того, можливо, споріднене з прото-індо-європейським h₁es- – ‘бути’;
+ *čęstь – ‘частина; льос, доля’.
Порівняти з англійським happiness – happy, що йде від ‘hap, happ, happe’ – ‘талан, шанс, удача’, котре сягає прото-індо-європейського *kob- – ‘добра доля, згинати, підходити’ (в значенні годитися, бути до міри, пристосованим, придатним, приладним). Це ж слово перейшло і в давньослов’янську кобь – доля (досі існує в деяких південно-слов’янських мовах).
Відразу зрозуміло, що за поняттям криється, що у нього вкладали в давнину: та частина буття (а буття – це вже добро), що тобі вготувала й підкидує доля (генетика, рід, життєві обставини), і все воно тобі добре – тож бери його і будь з ним, і буде тобі від того щастя. Проста й чітка інструкція, без тієї нашої погоні за щастям чи його пошуком, що безглуздо, мов шукати приз у лотерею: або поталанило, або ні. Комусь із чимось більше, комусь менше, але така доля, тож приймай її, вигинайся, підлаштовуйся під те, що вона тобі приготувала.
Очевидно, древні люди не задумувалися про всі ці нюанси, тим паче у повсякденному вжитку слів, але ми можемо коли-не-коли. І весело, і повчально, ну.
І, звісно ж, ніякого сенсу не несе заглиблення в етимологію і так зрозумілого, щоб, до прикладу, усвідомити, що ноутбук – це записна книжка, а лептоп – це наколінник. Проте, усвідомлення того, що слово ‘йоґа’ – це іго (в значенні ярмо, тобто те, що зв’язує, об’єднує разом), а ‘релігія’ – відтворення якогось зв’язку, щонайменше наштовхує на роздуми. З чим таким ми втратили той зв’язок, що з давніх давен відновити його не можемо? Що це за таке, об’єднання з котрим ми так прагнемо?
Дурня якась, забудьте.