Ще пару місяців тому зібрати двох дітей в зимовий одяг, кількома шарами, і себе в щось незаплямоване і більш-менш чисте для мене звучало, як покорити Еверест. Ні бажання, ні сил, ні сенсу, здавалося, не було.
Незважаючи на погоду, навіть якщо вона була дуже сприятлива, сонячна і приємна, я не могла змусити себе вийти на вулицю.
Перш за все, мені дійсно було складно вдягти і зібрати на прогулянку двох дітей, тому що поки я займалася одним, інший хлопчик не міг зайняти себе сам, було багато плачів, криків, і в кінці я вибігала з дому мало не в тапках, тільки щоб вже нарешті вийти.
В більшості випадків я вирішувала не виходити, тому що в цей час можна було спокійно відпочити, поспати, попрацювати чи почитати - замість того, щоб возитись з дітьми по сумнівній дорозі з ямами і машинами, які пролітали повз на швидкості далеко за 60.
І тоді мені здавалося, що так буде завжди. Взагалі все, що стосується дітей, мені здавалося кінцем світу - і що все ось так буде завжди.
Але це так само, як уявити, що коли ти йдеш в школу, то все життя проведеш в першому класі. Та ж ні - ти вчишся, отримуєш нові навички, купуєш букети вчителькам, батьки скидаються грошима на нові вікна, і життя йде - ось вже і останній двінок першого класу, перший табель і урочисті канікули.
Десь так само і з материнством і батьківством: ніхто не народжується класними батьками. Цього треба також навчатися. І славнозвісний “материнський інстинкт” може і не з'явитися, якщо не дбати про себе, бо можна бути настільки замаханою, що виснаження, злість та бажання поспати перевершуватиме все, і тоді як довго можна протягнути на одному інстинкті?
Ми вчимося бути батьками все життя, від моменту, коли вирішуємо, що станемо батьками. З моменту, коли ми приймаємо рішення прийняти дитину (чи двох одразу) у своє життя.
Вчитися - не соромно. Взагалі нічого не соромно, бо це блін до біса важко.
Вчитися бути мамою для мене - це навчитися любити так, як ніколи раніше нічого і нікого не любила. І повірте - мені цього треба вчитися. Це не дається мені так легко, як дихати. Я з самого початку зрозуміла, що для мене це скоріше як вступ в університет - де перший курс ти працюєш на заліковку, а далі заліковка працює на тебе.
Тому поруч з дуже милими моментами ніжності, любові, плекання прив'язаності з дітками - для мене це щоденне навчання. Тут мова навіть не про книги, статті чи супер-блоги педіатрів або нові рецепти блв.
Це навчатися приймати все, як воно є - не оцінюючи і не засуджуючи. ЦЕ основний постулат майндфулнес став мені надзвичайно корисним у моєму становленні як мами.
Це навчатися дійсно бачити, чути, відчувати своїх дітей. Але навіть це не найголовніше.
Це навчитися бачити, чути, відчувати себе вже в новій ролі - ролі всесвіту для двох маленьких зірочок.
Це навчитися бачити, чути, відчувати свого чоловіка в ролі батька.
Це навчитися створювати безпеку там, де її по факту немає - тому що йде війна.
Це вивчати цей світ заново - починаючи з кольорів, звуків, на дотик - разом з дитиною.
Це вам не у Оксфорд вступити, і навіть не Шевченка закінчити з червоним дипломом. Материнство - це не диплом, який можна отримати, закінчивши курс лекцій. Це постійний процес розвитку, пошуку, помилок і нових відкриттів.
Це навчитись бути людиною, яка стане опорою для дитини і водночас буде опорою для себе.
Дайте собі час навчитись бути батьками. І памʼятайте, що це навчання не закінчується ніколи - це пожиттєвий шлях постійного пізнання чогось нового і в цьому є вся його магія!
Згодні?