Понад століття назад українці любили ходити до ворожок аж ніяк не менше, ніж у наші часи. І так само вистачало скептиків, які підозріло ставилися до захоплень своїх знайомих передбаченнями майбутнього. Про це свідчать етнографічні джерела, література та навіть листування відомих людей.
Як українці отримували інформацію про майбутнє? Ми чимало знаємо про традиційні святкові ворожіння, наприклад, на Андрія. Взагалі ворожіння на зимові свята були цілком собі популярні в рамках клаптикової релігії, яка існувала на території України. Тобто хоча християнство ставиться до передбачень майбутнього негативно, народна версія християнства дозволяє ворожити в певні дні. Серед таких ворожінь ми можемо згадати і кидання чобота, і ворожіння за допомогою вареників або інших страв, і різноманітні способи викликати віщі сни.
Але що ми знаємо про ворожіння на картах? Таро у Західній Європі згадуються, наприклад, з XV століття (хоча ворожити на них почали трохи пізніше — в кінці XVII століття). А ще у Західній та Центральній Європі існували гадальні салони і там захоплювалися спіритизмом. А у нас?
Спробуємо розібратися, які європейські традиції передбачень майбутнього були популярні в Україні та як українці ворожили на картах.
Таро чи гральні карти
Свідчень про використання системи Таро в Україні до ХХ століття майже немає, тому дуже важко сказати, коли Таро вперше потрапили до нас.
А ось свідчень використання гральних карт для прогнозування майбутнього існує чимало. Щоправда, треба зауважити, що у ХІХ столітті в Україну проникали різні карти для ворожіння (про це детальніше поговоримо трохи пізніше), тому слово “карти” у різних історичних джерелах могло позначати як звичайні гральні карти, так і австрійський Тарок чи якийсь пасьянс.
Доволі детальну картину інструментарію ворожок та ворожбитів у середині ХІХ століття наводить у своїх працях Чубинський.*
*Українське народознавство в творчій спадщині Павла Чубинського, 1995
Отже, ворожбити на Холмщині (яка тоді була частиною Волині) використовували хіромантію, ворожіння на бобах та картах. Цікаво, що на Харківщині люди чітко проводили межу між ворожбитом та відьмою — перші, мовляв, не знаються з чортами.
Ну, а як ви бачите по коментарю з Вінничини, скептиків вистачало і тоді 🙂
Вгадувати майбутнє вміли, згідно з записами Чубинського, і знахарі.
*Українське народознавство в творчій спадщині Павла Чубинського, 1995
Тут ми також бачимо двояке ставлення до передбачень, хоча коментатор з Літинського повіту чітко дає нам зрозуміти, що звертання до ворожок все-таки мали неабияку популярність.
До речі, ворожіння на зірках — це не зовсім звична нам сучасна астрологія. У свій час всі народи приділяли увагу небесним світилам, і українці в цьому не були виключенням. За зірками шукали загублену худобу та людей, визначали долю немовля, а також замовляли дітям міцний сон та навіть приворожували наречених. (Зорі в середньополіських ворожіннях, А. Плечко).
Ворожіння на бобах вважається однією з найдавніших технік, і воно також широко поширене серед різних народів. Про форми фавомантії в Україні важко сказати однозначно, але сучасні ворожки використовують метод розкладання бобів на різні купки та підрахунку парних-непарних чисел.
Але повернімося до карт. Ольга Кобилянська у своїй повісті “Земля” (1901) часто змальовує різні традиції ворожіння та образи ворожок.
Тим часом, коли оба сиділи в найбільшій уже згоді в корчмі, побравшися за шию і викрикуючи щиро якусь сумовиту пісню вперед себе, вимкнулася Домніка з їх товариства і побігла до одної голосної ворожки, що мешкала тут у місті та яку знала ще з попередніх літ.
Вона мешкала в біднішій частині міста і була далеко та широко знана, особливо ж по селах тішилася вона незвичайною славою як ворожка. Була вихрещеною жидівкою, бездітна і на одно око цілком сліпа. Звідти й пішла її назва у міських і сільських мешканців: “сліпа ворожка”.
Молодою дівчиною навчилася від кочуючих циганів ворожбитства в карти й силу деякого зілля і розпочала тим свій гандель. Її справи пішли феноменальним способом угору, і вона переселилася по якімсь часі в оце місто. Тут засватав її один убогий уже старший міщанин, і вона вийшла за нього заміж.
Вихрестившися, стала побожною християнкою, ходила щонеділі до церкви, а в її спальні горіла без перерви перед святою богородицею лампадка.
Чи голосну славу здобула собі своєю хитрістю, чи штукою вгадування з карт – було трудно сказати, одначе річ була певна, що як з інтелігенції, так і з інших класів тиснулися до неї люди роями. З найвчаснішого ранку до пізньої ночі товпилися в її кімнатах люди, а вона, одних випускаючи, а інших впускаючи, ворожила невтомимо.
Ольга Кобилянська, “Земля”
Ворожіння на гральних картах інколи називають циганським, оскільки вважається, що багато пасьянсів та тлумачень карт запозичено саме у ромів (за однією з версій, саме вони і популяризували ворожіння на гральних картах у Європі), і ворожка у повісті Ольги Кобилянської також навчилася розкладати карти від них.
Цей шматочок повісті також цікавий тим, що Кобилянська змальовує цілком собі гадальний салон (і навіть називає його так у тексті):
Зверху незначне, замаргане мешкання, що лежало в жидівськім сусідстві, було внутрі незвичайно симпатичне. Переважно в півсвітлі держані кімнати бували взимі приємно огріті, поміст застелений грубими килимами, а попід стінами стояли вигідні софи. Посередині кожної кімнати стояв стіл, округ нього крісла, а на столі — карти.
Чому цей опис приміщення, де відбувалися ворожіння, цікавий? Бо гадальні салони були цілком собі популярні у Західній Європі (пригадуєте історії про славу мадам Ленорман?), і важливо розуміти, що більшість західних тенденцій, включаючи цікавість до містицизму у кінці ХІХ на початку ХХ століття, не були для українців в новинку.
Мадам Ленорман — легендарна французька ворожка, яка, за легендою, напророчила падіння Наполеона та дала початок новій гадальній традиції. Також вона значно популяризувала гадальні салони. Portrait of Marie Anne Lenormand from The Court of Napoleon by Frank Boott Goodrich
А що там, до речі, зі спіритизмом, від якого європейці були просто в захваті на початку ХХ століття? О, для відповіді на це запитання розглянемо детальніше біографію Ольги Кобилянської.
Ольга Кобилянська і містицизм
Чи знали ви, що Ольга Кобилянська захоплювалася містицизмом? У своїх щоденниках вона чимало пише про традиційні українські дівочі ворожіння, ворожіння на картах, а також з листування з Лесею Українкою нам відомо, що пані Кобилянська зверталася з запитаннями і до духів.
О. Кобилянська, як довідуємося з її щоденникових записів 1883—1891 років, ще з юних літ захоплювалася містицизмом, різноманітними ворожіннями. А після руйнації планів щодо спільного – подружнього – майбутнього з О.Маковеєм вона наприкінці 1901 – на початку 1902 року на Новому світі, особливо коли приїжджала сестра Євгенія, почала інтенсивно займатися спіритизмом, викликаючи духів, які б відкрили таємничу завісу над її прийдешнім.
Володимир Вознюк, “Ольга Кобилянська”
Така поведінка подруги неабияк збентежила Лесю Українку — адже їй вже були відомі випадки, коли через такі захоплення люди доводили себе до нервового виснаження! Про це вона пише Ользі у листі:
Хтось не дуже радий, що хтось зайнявся тим спіритизмом, хтось того, признає по правді, не любить. Ще коли хтось тим тільки бавиться, то нічого, але коли трактує те поважно, то недобре, бо дуже шарпає нерви і вже не одного допровадило до сильної нервової хороби. Надто коли чиясь сестра «добре медіум», то їй би слід покинути ту забавку, бо то значить, що її нерви дуже вразливі і приходять на сеансах в дуже подразнений, ненормальний стан. Я знаю два випадки, коли такі медіум (обидві мої знайомі) мусили по якімсь часі такої «духовної служби» вдатися до лікарської помочі, бо дістали напади гострої істерії і не хутко від неї вибавились. Отже, то забавка дуже небезпечна, і нехай хтось дуже уважає, коли б то не пошкодило і сестрі, і комусь, бо і хтось тепер не дуже сильний нервами.
Написала Леся Українка і листа старшій сестрі своєї подруги, де попросила не давати Ользі Кобилянській займатися спіритизмом.
Але Ольга Кобилянська закохувалася нерідко, і нерідко шукала добрих знамень у мантиці. У своєму щоденнику вона також описує, як гіпнотизувала свого молодшого брата, щоб він у зміненому стані свідомості відповідав на її запитання. Питала його про те, які він сам отримає оцінки на прийдешньому екзамені, але також вставила запитання про почуття до неї німця Ернеста Серглера.
А якщо раптом хочете дізнатися більше про захоплення Кобилянської містицизмом, раджу придбати або взяти у бібліотеці 9 том зібрання творів письменниці за упорядництва В. І. Антофійчука, адже її щоденник тільки нещодавно видали і він став доступним для широкої публіки.
З історії гральних та гадальних карт в Україні
Може скластися помилкова думка, що в Західній Європі більше ворожили на Таро, але це не зовсім так. Ворожіння на гральних картах було доволі популярним ще у Франції та Німеччині в середині XVIII століття.
В Російську імперію Таро проникли доволі пізно. Відомо, що книга про ворожіння на Таро вперше вийшла друком у другій половині ХІХ століття (“Таинственная книга Тота либо искусство гадать по 78 древнеегипетским картам. Собрано Этейллою”, 1861 рік), а популярність ця система карт стала отримувати лише в останні декади століття. До цього в імперії бодро ворожили на гральних картах, перевидавали різні колоди Ленорман та друкували карти з інших систем. Наприклад, карти “Киевская ворожея”, які наразі вважаються втраченими, хоча саму книгу до них досі можна знайти на антикварних аукціонах. В Австро-Угорській імперії у ХІХ століття було популярне ворожіння на картах Тарок ("Industrie und Gluck Tarock"). Тарок — це система, яка складалася з 54 карт, де 32 карти — звичайні, а 22 — “козирі”, які частково перегукуються зі старшими арканами Таро.
Австрійський Тарок, фото — Вікіпедія
Так що до українців з двох сторін доносило різні гадальні системи, але гральні карти були і більш звичним інструментом, і більш доступним.
Перші згадки про гральні карти сягають ще Східної Азії у ХІІ столітті. Щодо їх появи в Європі існують різні версії: від того, що вони прийшли разом з ромськими кочівниками у ХV столітті, до того, що їх на століття раніше привезли сарацини-араби. А також є версія, що їх ще раніше у ХІІ столітті завезли хрестоносці, але також з мусульманського світу, а самі карти вони побачили під час хрестових походів. Прихильники теорії походження карт з мусульманського світу стверджують, що їх перші версії не мали зображення фігур (іслам забороняє зображення людей), а фігурні карти були вже європейським додатком.
У Польщі гральні карти з’являються ще в XV столітті, а в Україну, потрапляють, вірогідно, на століття пізніше і набувають популярності за часів Козаччини.
Микола Костомаров, “Смутное время Московскаго государства в началѣ XVI столѣтія”
Козаки використовували карти німецького типу, які виготовлялися в Аугсбурзі.* Ці карти не мали валетів і дам (краль), замість яких були Нижник та Вишник, мали дещо відмінні масті — чирва, дзвінка (бубна), жир (трефа) та вино (піка). Такі назви відповідали малюнкам на картах, наприклад, масть піка містила зображення листочків плюща або винограду, того й вино. З цим часто пов’язана плутаниця, як правильно називати масті українською. Адже вищенаведені назви стосувалися, в першу чергу, варіації німецької колоди. В ХІХ столітті німецьку колоду замінила більш звична для нас французька.
Масті на картах німецького типу, фото — Вікіпедія
Традиції ворожіння на гральних картах в Україні
А. І. Темченко у своїй роботі “Традиційні мантичні практики: архаїка знакової системи” зазначає, що на території Центральної України були популярні т. з. пасьянси. Серед найвідоміших можна зазначити пасьянс-ялинку та великий пасьянс колом. В обох випадках карти розглядаються на декількох рівнях: власне значення карти та її поєднання з іншими картами, тобто загальна картина пасьянса.
2 червоних та 2 чорних масті символічно протиставляються одне одній. Серед усіх мастей особливо виділяється піка — єдина “казенна” масть, тобто масть, яка стосується інституцій (казенний дім — “дім”, де служать чиновники), “чужого”, інколи навіть потойбічного та містичного. В опозиції до неї є чирва — масть кохання, дому, теплих емоцій, душевних зустрічей. Бубнові карти, як правило, асоціюються з фінансами, хреста — з роботою та справами.
Цікаво, що так само як і старші аркани Таро зображують архетипічний шлях героя, ми можемо прослідкувати схожі мотиви й в символіці гральних карт. Шістки — це дороги, тобто з них починається шлях героя, сімки ж символізують зустрічі (герой вирушає у дорогу і зустрічає когось). Далі, відповідно, розв’язуються розмови (вісімки). Дев’ятки відображають їх наслідки (початок стосунків або, наприклад, переживання). Десятки — останні карти з цифрами у ряду, які розвивають тему та підбивають підсумки. Так, романтичні стосунки по 9-тці чирвовій можуть обернутися шлюбом. Валети — найменші фігурні карти, часто позначають дітей/клопоти своєї масті. Дами та королі, як правило, позначають людей (окрім пікової масті, де це можуть бути “казенні” люди, або дама може позначати зло чи навіть відьму). Туз — максимальне вираження своєї масті (наприклад, бубни — гроші, бубновий туз — багато грошей/папери).
Дослідники вважають, що гадання на гральних картах мають елемент повчання, настанови: адже за правильний вибір людину очікує хороший результат по завершальним картам масті (шлюб, дім, багато грошей), а неправильний вибір призводить до складностей та занепокоєнь.
Ялинковий пасьянс полягає у тому, що ворожка викладає по 3 карти на кожне запитання: що для нього/неї, що для дому, що для серця/життя, що було, що буде, чого не очікує, чим серце заспокоїться. Коловий пасьянс (багато кому відомий під назвою “велике коло”) висвітлює тему минулого, теперішнього і майбутнього (близького та далекого). В центр кола викладається сигніфікатор того, кому ворожать (обирається, як правило, за кольором волосся/очей), окремо викладаються карти “що в голові”, “що на серці” і т.д. (зустрічаються варіації), тобто ворожіння починається з актуального, теперішнього.
Таким чином, окрім традиційних святкових дівочих ворожінь, українці цікавилися загальноєвропейськими мантичними практиками: розкладали карти, зверталися до ворожок та навіть цікавилися спіритизмом.