Літературна газета. Випуск №2

Літературна газета. Випуск №2

Jun 13, 2023

Вітаю вас, друзі! Ловіть другу частину мого оповідання "Вальс розсіяних думок". Дякую вам за вашу постійну підтримку. Повірте, без вас я б не наважилась робити все це. Чекайте від мене нових сповіщень, і, сподіваюсь, добрих новин! :)

2.

Усе розпочалось три роки тому. Була осінь. Дощі та сильні вітри не покидали місто ось вже з місяць. Люди снували як примари. Усе довкола було сірим і непривітним. Одного суботнього ранку Вона була настільки втомлена робочим тижнем, що не задумуючись про свій зовнішній вигляд, — без макіяжу, у грубому светрі поверх піжамної блузки й домашніх штанах, — пошкандибала у кав’ярню, що знаходилася в її будинку.

Там було гамірно. Якісь дітлахи святкували день народження, тож ще о десятій ранку, кав’ярня була вщент забитою людьми. Вона сумно зітхнула, і вже зібралась йти геть, аж раптом, їй на очі потрапив одинак, що сидів біля вікна-вітрини й читав газету. Чоловік здавався старшим за неї. Він був одягнутий у чорну сорочку та джинси. Побіч нього, на кріслі, лежало чорне пальто й старомодний капелюх. Дівчина трішки замислилась, а тоді рушила до одинака.

— Вибачте, ви не заперечуєте, якщо я присяду біля вас. Місць геть немає.

Чоловік відірвав погляд від сторінки й здивовано зиркнув на дівчину. Вона засоромлено опустила голову.

— Що ж, — сказав Він, — гадаю ви будете кращою компанією, аніж він. — чоловік кивнув на голуба, що величаво чимчикував під самим вікном-вітриною.

Дівчина засміялась, а тоді, скинувши пальто, стрепенувшись згадала, що на ній старий розтягнутий светр з оленем і світлі домашні штани. Чоловік обвів її поглядом, й злегка підвів брову, кажучи:

— Доволі милий светрик, — у його голосі не було насмішки, але дружній жарт.

— А ви, мабуть, палкий прихильник Муссоліні, — засміялась вона.

— Що? — не зрозумів чоловік, а тоді кинув погляд на свою сорочку й голосно засміявся. — Відплатили.

Бар’єр було зламано. Дівчина сіла на стілець навпроти чоловіка й замовила каву з вівсяним печивом. Чоловік оцінив її вибір хмикнувши, а тоді повернувся до своєї газети. Вона роздивлялась людей за вікном-вітриною, а тоді, мовила вголос:

— Які ж бо ті люди всі однакові!

Чоловік підняв голову із-за газети й здивовано відповів:

— А, що ви хотіли? Світ такий.

— Ой, — стрепенулась дівчина, — я це сказала вголос? Вибачте, завадила вам читати!

— Ні, не завадили, я і так не міг зосередитися. — чоловік потер перенісся. — Люди, насправді, однакові.

— Еге ж, лишень погляньте! Усі ці чорні пальта, похмурі обличчя. У цьому світі немає місця для індивідуальності.

— «Бути унікальним стало настільки модним, що це вже не унікально», — процитував чоловік. — Так говорить мій колега.

— Таки так, щось в тому є, — дівчина подякувала офіціанту, що приніс її замовлення. І вгризлась у вівсяне печиво.

— Любите вівсянку? — чоловік уважно дивився на неї.

— О так! До речі, пригощайтеся! — дівчина підсунула до нього тарілочку, де лежало ще одне печивко. — Тут найсмачніше вівсяне печиво в місті! Я знаю, що кажу!

Чоловік засміявся тихим гортанним сміхом. Одначе, таки потягнувся за печивом й зі смаком відкусив шматочок.

— Кажуть, що вівсянку люблять люди сильні духом, — завважив він, відкусивши ще шматочок.

— Хм, ніколи такого не чула, — Вона усміхнулась, — але запам’ятаю. Буду всім говорити, що я сильна духом! Хоча насправді не зовсім…

— Так завжди казала моя бабуся... У вас щось трапилось? — поцікавився він тихим голосом, на кшталт психотерапевта.

— О ні! У мене ще не та стадія розпачу, щоб ділитися своїми переживаннями із незнайомцями у кав’ярні, — дівчина лунко засміялась.

Він знову підняв брову й усміхнувся:

— А, що... у розпачу бувають різні стадії?

— Звісно що. Перша стадія — це, коли ти замикаєшся у собі, і переварюєш усі свої емоції у цьому вибуховому казанці. Друга стадія — це, коли ти огризаєшся до всіх і вся, бо здається, що тобі лізуть в душу… Третя — починаєш говорити сам з собою, і з незнайомцями у кав’ярнях, про свої негаразди.

— Тобто у вас зараз явно друга стадія? — чоловік ледь стримував сміх.

— Ні-ні, що ви. Перша. Емоції ще не досягли свого апогею, тому я спокійна мов удав, — дівчина засміялась й догризла вівсяне печиво.

— Що ж, гарна теорія, я навіть собі її занотую, — усміхнувся чоловік, тільки зараз дівчина помітила, що на столі, окрім газети, лежав ще великий чорний блокнот.

— Не просто теорія! А теорія перевірена на практиці, — дівчина засміялась і мимоволі поглянула в блакитні очі співрозмовника.

— Так й запишемо.

Дівчина допила каву, аж раптом завібрував її мобільний телефон. Вона витягла його із кишені пальто й швидко відповіла. Телефонували з роботи. «Ти потрібна, вже!... Нове замовлення… Ти що!… Сьогодні вийти… Який в біса вихідний?», — тараторила її колега в трубку. Дівчина одразу підскочила й в повному сум’ятті, ледь накинувши на себе пальто, вибігла із кав’ярні.

До чоловіка одразу поспішив кельнер:

— Перепрошую, але ця дівчина не заплатила за замовлення.

— Так, я знаю, впишіть її замовлення в мій рахунок, — а тоді, засміявся сам до себе, — от же ж баламутка.

Enjoy this post?

Buy Olha-Mariia Hnyp a coffee

More from Olha-Mariia Hnyp