Вітаю!
«А хто, коли не я? Я не хочу, щоб ворог прийшов до моєї хати та знущався над моєю матір’ю, сестрою. Я не хочу, щоб він господарював в нашому краю. Ми маємо його зупинити... тут і зараз» - так Владислав Ткач відповідає на питання «Чому ти?». Йому лише 23 роки та він захисник України.
Раніше я писав «війна все ще йде» як нагадування, що війна не скінчилася. Ні за два-три тижні, як нам казали у двадцять другому, ні через рік, ні на третьому році. Коли це буде, ніхто не знає.
Але такі як Владислав кожного дня наближають перемогу. Крок за кроком. Наступаючи, тримаючи оборону. Це люди зі сталі! Колись кацапи назвали захисників донецького аеропорту кіборгами. Але ні, вони просто українці. Люди, які завжди жили вільно!
Хоча, не зовсім так. Ми всі українці! І ми всі хочемо жити у вільній країні! Тому я знову наголошую: поки наші хлопці та дівчата тримають фронт, борються, допомагаємо їм в цьому!
Кожного дня я в стрічках фейсбуку та інстаграму бачу десятки зборів. І, на жаль, це лише незначна частка того, що дійсно потребує фронт! Все, від дронів до медицини, від плитоносок до автівок. Все треба там! І це все можемо дати лише ми! Я не кажу про податки, ми їх сплачуємо справно. Я кажу про донати. Коли у вас є можливість, допоможіть волонтерам. Бо кожна гривня - це врятоване життя. А може й не одне.
Всі ми знаємо, які зараз часи, але за можливості, донате. Я сам не доначу на всі збори, бо просто немає на це можливості. Але обрати один чи декілька зборів можливо.
І ще, поширюйте інформацію про збори. Це теж дуже важливо! Якщо не зможете задонатити ви, задонатить хтось інший. Все в наших руках! В руках українців!
Разом до перемоги!
Слава ЗСУ!
Слава Україні!
З повагою,
головний редактор «FoxyLit - україномовний літературний журнал»
Олександр Маяков