Нахуй пушкіна. Дубль 4

Преамбула. Із майже 300 українських письменників, які мешкали в Україні у 30-х роках, живими лишилося 36, якшо не помиляюсь. Тільки семеро з них померли своєю смертю

Він був однокласником Остапа Вишні

В 24 роки за наказом попечителя Київського учбового округу його було призначено викладачем історії до чоловічої, а з жовтня 1916 року – ще й жіночої гімназії.

В 27 років він вже він працює викладачем латини у Другій українській державній гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства в Києві

Він на рік старший за Михайла Булгакова. Вони одночасно вчилися у Першій київській гімназії, а згодом в університеті.

В 33 роки він став професором української літератури

Для люди­ни,що незнайома з його творчістю, спадок митця нагадуватиме іспит з давньої історії, античної та французької літератури водночас

Ось який відгук він залишив в 1919 році на статтю Эренбурга «Об украинском искусстве»:

Я понимаю, что для многих читателей этого поста (по обе стороны границы) различие это несущественно, однако оно есть – и принципиально. Черта бывает тонкой и проницаемой – но это черта. И, поскольку обе эти группы я хорошо знаю изнутри, то, кажется, могу сформулировать, где она проходит.

Русскоязычная киевская интеллигенция (без кавычек) на самом деле билингвальна – по меньшей мере, билингвальна; она не донашивает за москвой то, что там носили в позапрошлом году; ей интересно прошлое и настоящее – и тем более будущее – украинской культуры; а когда она (интеллигенция) критикует что-то, то не потому, что ей сияет икона великой русской культуры, а потому, что она хочет видеть своё достойной частью культуры мировой, и русская – важная, но отнюдь не единственная ее часть.

На початку 1934-го у журналі «За марксо-ленінську критику» з’являється стаття одного з улюблених учнів його, Петра Колесника, «Плач Ярославни або Агонія буржуазно-націоналістичної Камени». Фактично це був публічний донос учня на вчителя, таке доволі часто відбувалося за часів пломбіру

Його молодші брати також виросли неабиякими особистостями. Дмитро став (вірніше, йому це дозволили) видатним ботаніком, академіком АН УРСР, який до кінця свого життя боявся навіть згадувати про братів. Молодший брат Михайло — став поетом і перекладачем, відомим під літературним псевдонімом Михайло Орест

Висланий 1935 року в легендарно-страхітливий концтабір на Соловки, втративши єдиного сина, свободу і все найдорожче — в умовах жорстокого режиму, голоду, холоду й перевиснаження фізичною працею, він далі писав сонети і далі працював над перекладами Вергілієвої “Енеїди”

Наприкінці квітня 1935 року, за звинуваченням в терористичній діяльності, його було заарештовано. На першому допиті він заявив однозначно: “До ніякої контрреволюційної діяльності я не причетний, а отже, співучасників назвати не можу”.

Пізніше з нього виб’ють інші відповіді. Під час обшуку в нього вилучають дві книжки: “Політика” з дарчим написом “терориста” Г. Косинки та роман П. Куліша “Чорна Рада”. Оце й усі "докази"

Йому інкримінували керівництво українською контрреволюційною націоналістичною організацією і, згідно з тодішніми статтями кримінального кодексу ссср, трибунал визначив йому міру покарання: десять років позбавлення волі у виправно-трудових таборах з конфіскацією приналежного йому майна.

Його зізнання на суді звучало так: "С моей стороны был только один раз сделан призыв к террору -в форме прочтения стихотворения Кулиша на собрании у Рыльского".

Перебуваючи на Соловках, він завершив багаторічну роботу над українською версією "Енеїди" Вергілія. Рукопис цього перекладу пропав або знищений. Про це пише в листах до дружини. Останній з них датований 19 вересня 1937 року. В жовтні цього ж року його розстріляли

Батько його щотижня писав сталіну: "Де мій син Микола?". Нарешті йому відповіли, що син помер від запалення легенів 1937-го, в лікарні. Дружині після війни відповіли, що він помер 1942 року. Ні вона, ні батько не дізналися справжньої дати смерті

Його рідного брата було засуджено на 4 роки за те, що не дав свідчень про «злочинну діяльність» тіраріста.

Епілог. Його звали Микола Зеров. Він був вимушений виїхати в москву. Причина - там був значно менший тиск і більша свобода творчості. По факту це був акт відчаю: в Києві було все погано для нього - ні роботи через "націоналістичні погляди", ні засобів для існування

Цікавий факт - його заарештували 27 квітня 1935 року у Пушкіно

Підставою для обшуку стало вибите із бориспільського письменника Сергія Жигалка зізнання, що він був на квартирі Максима Рильського за кілька днів після розстрілу Григорія Косинки на «траурному зібранні», де присутні читали вірші і висловлювали співчуття з приводу смерті письменника. Серед присутніх було назване й ім’я Миколи Зерова. Під час обшуку чекісти знайшли «речові докази» - книгу «Політика» з дарчим написом Григорія Косинки та історичний роман «фашиста» Пантелеймона Куліша «Чорна Рада».

В обвинувачувальному висновку значилося, цитата:

«ЗЕРОВ Николай Константинович, 1890 г. рождения, уроженец м. Зиньково, Харьковской области, украинец, беспартийный, с высшим образованием, профессор-литературовед, не судим, снят с работы в ВУЗе за "националистическую деятельность", - обвиняется в том, что:

а) Входил в "состав руководства контрреволюционной организации", ставившей перед собой задачу свержения советской власти на Украине и создание буржуазной независимой украинской республики.

б) На протяжении ряда лет "активно проводил работу по воспитанию и подготовке контрреволюционных националистических кадров с целью вооруженного захвата власти и отторжения Украины" от ссср.

в) Свою "работу проводил под лозунгами и в целях фашизации Украины", являлся вдохновителем идей террора, "организовал террористические группы с целью совершения террористических актов" над руководителями коммунистической партии и соввласти.

«Групу Зерова», так звані тіраристи, в кінцевому варіанті слідча група визначила в складі 6 осіб:

Микола Зеров, Павло Филипович, Ананій Лебідь, Марко Вороний, Леонід Митькевич, Борис Пилипенко. 

Його вбили "на честь" 20-річчя гівалюциі, шоб начальство було задоволене.

Катом Зерова був капітан госбєзапаснасті міхаіл матвєєв. Усього ж за чотири дні свою смерть в Сандармосі від його руки знайшли 1111 в’язнів Соловецького етапу

Микола Зеров реабілітований посмертно.

У приписці значилося:

«Проверкой установлено, что бывший сотрудник НКВД Усср овчинников, принцимавший участие в расследовании данного дела, за нарушение социалистической законности осужден, а бывший сотрудник НКВД Лихман за фальсификацию следственных материалов из органов госбезопасности уволен по фактам, дискредитируюшим звание офицера».

За «перевищення службових повноважень» 1939 року до 10 років таборів був засуджений і капітан Матвєєв

Рішенням Військової колегії Верховного Суду СРСР від 31 березня 1958 р. вирок військового трибуналу КВО від 1—4 лютого 1936 р. і постанову “особливої трійки” УНКВС по Ленінградській обл. від 9 жовтня 1937 р. скасовано, справу припинено “за відсутністю складу злочину”.

Микола Зеров реабілітований посмертно.

Чому його було знищено? Тому шо Зеров виявився одним із найстрашніших ворогів радянської влади - самим фактом свого існування повністю зруйнував міф про вторинність, провінційність, художню меншовартість української літератури

У радянських школах не було латини та давньо­грецької, у радянських ун­іверситетах на філфаках латину викладали вкрапогано, давньогрецьку зовсім не викладали, курс античної літератури сприймався дітьми трактористів та доярок як зайвий баласт, а на відділення кла­сичної філології потрапля­ли лише рідкісні маргінали. 

Тому Зеров був небезпечний - він не був бидлом, "селюком", "малоросом" для мааасквічєй та кацапів. Він був тим, до кого було далеко тогочасним "саврємєнним пєсатєлям" про плугі і члєніна, які не мали ні таланту, ні здібностей до мистецтва писати вірші.

І так, нахуй пушкіна.

Кінець

P.s - хочеш допомогти
контрпропаганді України? - 5375414113640162

PayPal- [email protected]

Патреон -

https://www.patreon.com/fashdonetsk

https://www.buymeacoffee.com/fashdonetsk

ВТС -

bc1qdtrkvnqhur6zvftku73stq88y97ut4rg730kdq