4 травня ми достояли чергу у військомат. Підійшли до віконечка, дівчина у віконечку спитала звідки я і почувши що з київської не задавала додаткових. Відправила в розподільчий кабінет, там нас розподілили в ЗСУ. Мій братчик рижий був зі мною. Він був місцевим і міг не йти, вмовляння перед військомати, що йому не варто йти не дали результату. Він сказав що не лишить мене одного, бо за мною треба приглядати, бо я старий і хворий :))
Поки ми ходили кабінетами, робили військові квитки і фоткались то ситуація з розподілом змінилась і повернувшись в кабінет нас направили в НГУ. Прохання відправити нас в ЗСУ результату не дали, нам видали повістки і сказали прибути 5 травня зранку для виїзду.
Прийшовши додому я попрощався з коханою та донечкою. Оскільки ми були готові їхати будь куди, я розумів, що, можливо, бачу їх в останнє.
Ранком ми прибули до військомату, довго чекали автобус і через пів дня голодного очікування відбули до львівської області.
Багато хто сміявся з кацапських чмобіків, але скажу я вам, що у нас не краще.
Речі видавали за принципом - бери і не вийобуйся. Те що в тебе нога 43 а тобі пхають 44 з фразою - " поміняєшся ". Нам видали шапки ушанки... Блять серйозно ? Було холодно тож брали і не пизділи. Форма була в разнобій, у когось старий зразок, у когось новий... Єдине що дали нове і в маслі це зброя.