На початку варто зазначити, що моя кохана відьма 23.02.22 сказала що в неї погане перечуття та варто виїжджати вже зараз. Після цього я більше прислухаюсь до жінки. Я не послухав її. Сумнівів щодо війни в мене не було, ніхто не тримає таке угруповання просто для бряцання зброєю, тому речі були зібрані.
Тетяна не спала до 3 ночі, читаючи новини
24.02.22 в шостій ранку прокинувся від вібрації мого телефона, взяти слухавку не встиг, але з телеграмів зрозумів що почалась війна, розбудив дружину, ми зібрались швидко але обережно, щоб не будити малу. Взяли дитину, речі і за 2 години виїхали з Києва.
Мої плани полягали в тому, що я виводу родину і повертаюсь в Київ, в ТРО, в поліцію. Будь куди де я зможу бути корисним.
Після 13 годин дороги, та незрозумілі двіжі на житомирському напрямі, мене вмовили не їхати в Київ а залишитись в ІФ. В Франику мене і мою родину прийняв мій друг з позивним Рижий.
Далі ми всюди були з ним до певного часу.
З рижим ми звернулись у, майже, всі формування ТРО у Франківську але місць вже не було. Черги у військомат були шалені і ми просто не мали змоги достояти її до закриття.
Було прийнято рішення волонтерити - розвоз їжі і всілякі інші двіжі для допомоги військовим. Так проходили дні. Я не те що був прям воїн але переживання не давали спокою і я відчував що маю щось робити більше і 04.03.22 з 4 ранку ми вистояли чергу в військомат.
-- продовження в наступному пості