В армії купа забобонів. Деякі навіть перейняли цивільні, наприклад, казати "крайній" замість "останній".
Ще є прикмета - в будь-якому укритті, біля входу, завжди ставити лопату. Це застереження, доречі, корисне і для цивільних, бо звичайна лопата врятувала більше життів, ніж будь-яка броня.
Існує у військових і ціла низка Табу:
Табу - замовляти жетони, автономери та номери телефонів з цифрами "200".
Фоткатись перед виїздом на завдання.
Табу - казати напуття руську поговорку: "одна нога здесь, другая - там".
Зберігати при собі осколки, крім тих, що хірурги вилучили з твого тіла - ці уламки безпечні, і їх часто бережуть, як талісман, на згадку про благополучно пережите поранення.
Безумовно, більшість забобонів є звичайним марновірством, але є і відверто шкідливі.
Наприклад, нести пораненого вперед ногами, "як мерця". Хоча, так і треба, бо ті, що йдуть спереду вразливі. Вони можуть спіткнутися, влучити в яму, або навіть зачепити міну. Тоді поранений отримає додадкове ушкодження. І набагато краще, якщо то буде його нога, а не голова.
А ще, військові схильні прикрашати себе різноманітними нашивками, патчами, чотками і навіть пір'ям. Не те, щоб ці предмети надавали бійцям якусь супер-силу героїв MARVEL, але щось в цьому є.
Так, мій водій, п'ятидесятирічний двохметровий велетень на прізвисько "Шрек", завжди носить із собою ляльку - іграшку своєї улюбленої онуки.
Снайперка "Міннесота" в кишені тримає особливу монету - символ благополуччя.
Признаюсь, в мене теж є свій артефакт - чотирилисник "Клевер", відомий талісман удачи. Мені завжди щастило по життю.
Вигадки, скажете ви? Але якщо ментально прив'язати ці артефакти до своїх бажань, то вони ще й як працюють! Головне - впевнено вірити в те, що все в житті відбувається за твоїми правилами і заплановане обов'язково, рано чи пізно, здійсниться. А артефакти-оберіги цю віру постійно будуть підживлювати.
Шрек повернеться до онуки.
Міннесота відкриє свій власний бізнес.
А зі мною завжди буде моя Удача.