— Уруре, лишенько! Як ти? Дуже болить? — Сіф кинулася до нього, впала на коліна, оглядаючи скривавлені шию і бік. Він легенько погойдувався в її обіймах, груди важко здіймалися та опадали. — Зараз я тебе зцілю, зачекай!
Сіф замружилася і зашепотіла під носа промовляння. Не знала, що то за мова, що вона шепоче, просто довірилася відчуттям. Її долоні охопило блакитне сяйво, з кінчиків пальців посипалися золоті іскри. Урур, важко дихаючи, уважно спостерігав за нею і не зупиняв. Коли Сіф нарешті відхилилася, страшної рани як не було. Вона здивовано глипнула на руки. Ті все ще світилися блакитним, та мару швидко гасло.
— Що я щойно… Як я це зробила? — злякалася, відчувши доторк вогкого носа до чола, смикнула голову. Урур вже не тремтів, не хитався, а дивився на неї захоплено і не таїв радість. Він схилився і лизнув її щоку. Цього разу їх перервав Сігурд. Підскочивши до Сіф, згріб її в оберемок та смикнув угору.
— Доню, як ти? Ціла? — прошепотів, схвильовано оглядаючи. — Тебе не поранило?
— Усе гаразд, батечку, — Сіф непевно усміхнулась, обвила шию Сігурда, зарилася лицем у його широке плече. Вона все ще тремтіла від жаху та раптового збудження. Сила, яку вона щойно вивільнила на зцілення, усе ще плескалася тілом. Наче рідкий вогонь сповнив її жили. І вона боялася дізнатися, що це за сила, чия вона…
— Я ж казав, маленька валькірія! — гмикнув Лінг, витерши піт із чола. — Велета завалила, що їй якийсь мертвяк недогойданий.
— Ти б помовчав, скальде, — Грімнір підняв скривавлену сокиру, потер о ганчір'я і сунув собі за пояс. Схрестивши руки на грудях, пристиг до авроха зацікавленим поглядом. — Яка незвична ти звірина. Балакати вмієш, битися вмієш і чаклувати можеш? Що ж ти таке будеш?
Сігурд поставив Сіф на землю, ще раз міцно притис до грудей і нарешті відпустив.
— То що будемо робити з тілом? — буцнувши чорні рештки носаком, Лінг гидливо скривився. — Стільки галасу вчинили, що ліпше вшиватися, доки хто не прийшов.
— Та кинь на нього щось та й зійде.
Разом випірнули з майстерні, зачинили двері та швидким кроком попрямували в ніч. Зупинилися лише, як відійшли достатньо далеко. Поки йшли, усе сперечалися, що робити далі, де і як збирати докази змови, і що то за чорна сажа у діжках. Урур теж не знав її назви, лише здогадувався, що воно таке. І від тої здогадки смарагдові очі блищали люттю. А до купи драугра хтось лишив пильнувати, а підняти мерця може лише сильний чаклун. Зрозуміло одне, в Тун коїться лихо. Чи знав Ольґерт про зброю, чи проґавив змову — поки могли лише здогадуватися.
— Ми лишатимемося на верфі, пильнуватимемо. — Сігурд зупинився, ніжно огорнув Сіф за плечі, цьомнув у руду чуприну. — Можливо, дізнаємося, хто возить зброю.
Грімнір та Лінг пішли далі, сперечаючись щодо висоти драугра та гостроти його сокири. Проводжаючи борівців поглядом, Сіф зітхнула, нарешті вони можуть поговорити про Далію. Та не знала, як почати розмову. Як сказати батькові правду?
— Тато, я бачила неньку, — почала невпевнено й одразу затнулась, стисла кулаки.
— Вона жива? Здорова? — Сігурд зітхнув із полегшенням. — Де вона?
— У Йотунгеймі, — прошепотіла Сіф, опустивши очі на черевики. Невже доведеться пояснювати про неньчине походження і як вона всі ці роки брехала родині. Аси милостиві, та як же вона скаже про неньчиного чоловіка-йотуна?
— От і добре, — раптом обірвав Сігурд, поплескав її по плечі. — Вона ціла — це найголовніше.
— Але вона нічого не пам'ятає і… — Сіф затнулась, приголомшено закліпала. — Ти знаєш?
— Дещо знав із початку. Про інше здогадувався, — Сігурд почесав бороду, задумливо глянувши на море. — Знав, що жінка моя не людської крові. Здогадувався, що ховається від родичів. Про минуле її не питав. Бачив, що боляче їй від таких розмов, — Сігурд перевів погляд на Сіф, усміхнувся, лагідно погладив руду косу. — Вона дала мені родину і дім. Подарувала чудових діток. Коли розберуся з братом, піду в Йотунгейм. Не хвилюйся, донечко. Ми щось вигадаємо. Ти певна, що хочеш повертатися до форту?
Направду вона не хотіла. І зовсім не була певна, що чинить правильно, залишаючись під наглядом Гуннхільд, але відчувала, що це необхідно.
— Поряд з дядьком і тіткою я можу почути щось корисне, — Сіф рішуче кивнула. Сігурд схилився і знову поцілував її, тихенько зітхнув.
— Що ж, тоді бережи себе, доню.
«Не хвилюйся, Сігурде ярле, нагляну за Астфрід, як завжди робив і робитиму», — втрутився Урур, він наблизився, притиснувшись боком до Сіф, підсунув голову під її руку.
— Одна надія у мене на посланця духів, — гмикнув Сігурд у бороду. — Гаразд, не триматиму вас. Повертайтеся до Ольґерта, приглядайтеся та прислуховуйтеся. Як щось цікаве почуєте, знаєте, де нас шукати.
На тому простилися. Сіф кілька разів озирнулася, махаючи батькові на прощання, поки Урур вів її темними вуличками до чорної скелі. Очі у Сіф поступово злипалися і ноги з кожним кроком запліталися все дужче. Спочатку вона трималася за його шию, а як завернули за ріг, Урур притис її боком і глипнув запитально.
— Почекай трошки, я зараз нас перенесу, — Сіф схопилася за перстень, та щойно пальці обпекло, кволо впустила руку. — Не можу…
«Не хвилюйся, я підніму нас, — запропонував аврох, лизнувши тремтливу долоню. — Треба перепочити. Чари персня беруть життєві сили».
— Я не сильно втомилася, а ти з драугром бився — це тобі треба відпочити, — зашарілася Сіф, але Урур не посунувся. Довелося лізти йому на спину.
«Тримаєшся, люба?» — озирнувся, дочекавшись, коли вона зручніше обхопить роги. Сіф угукнула, й він прогнувся у спині, наче кіт, легко плигнув угору й злетів. Вітер засвистів у вухах, м'яке гарчання хвиль перетворилося на ревіння, а тоді знову стихло. Урур стрибав від виступу до виступу, швидко піднімаючись до мурів форту, а Сіф, зарившись обличчям у хутро, дозволила втомі міцно огорнути тіло та потягти себе в сон.