Петро Стефанович Андрусів (02.07.1906 — 29.12.1981)
Український художник, живописець, графік, ілюстратор, іконописець, автор історичних батальних полотен, громадський діяч, педагог. Знаний у Західній діаспорі та у світі митець, проте маловідомий на історичній батьківщині та у Східній діаспорі. Чоловік оперної співачки Наталки Андрусів.
Петра Андрусіва порятували вояки кубанського козачого полку, коли той, восьмирічний, загубив своїх батьків у 1915 році (фронт Першої світової війни якраз докотився до рідного Кам'яноброда): передали його в московський сиротинець, виховувався він у російськомовних середовищах Москви та Рязані. 1918 року переїхав до Польщі, потрапив у варшавський притулок для молодих ремісників. Вчився у Варшаві в польській гімназії; по 1936 рік був студентом Варшавської академії мистецтв, де познайомився з українською молоддю, зорганізованою в «Українській студентській громаді». У Львові молоді українські брати-літератори Анатоль та Ярослав Курдидики залучили його до українських національно-творчих справ: оформлення обкладинки львівського літературно-наукового місячника «Дзвони», ілюстрування окремих випусків «Діточої бібліотеки», часописів «Наш приятель», «Дзвіночок», «Вовченята», «Світ дитини».
З початком Другої світової війни Петро Андрусів виїхав до німецького трудового табору та, після тимчасового пристановища в місті Майнц-Кастелі над Рейном, 1947 року прибув до Америки. З 1955 року працював креслярем-графіком у філадельфійському архітектурному бюро. На початку 1950-х років активізувався: став заступником голови новоствореного Об'єднання Мистців Українців в Америці (ОМУА); заснував допомоговий комітет «Самопоміч», який згодом переріс у фінансовий центр українців у США; був співорганізатором і членом редколегії журналу «Нотатки з мистецтва» (Філадельфія); і насамкінець, був один із засновників та викладачів Української мистецької студії у Філадельфії (1952—1972). У США проживав у Філадельфії, потім у м. Рівергед (штат Нью-Йорк).
Відомий як автор художніх творів на тематику ранньої історії України: «Князь Святослав» (1942), «Атака княжої дружини» (1943), «Князь Святослав у наступі» (1960), «З походу Князя Ігоря» (1967), «Княже полювання на лебедів» або «Княжичі» (1969), «Бій князя Ігоря з половцями» (1970), «Княжий пир» або «Сватання Анни Ярославни» (1970).
Почесне місце займають твори, присвячені козацтву: «Бій під Конотопом», «Богдан Хмельницький» (1948), «Портрет гетьмана І. Мазепи» (1962), «На дворі гетьмана Розумовського», «Зустріч козацької старшини з козаками», «Зустріч гетьмана І. Мазепи з Кошовим Січі Костем Гордієнком» (1968), «Козацька старшина в поході», «Степова анекдота», «Два козаки в поході», «Побратими», «В'їзд Гетьмана до Батурина» (1971), «Козацьке полювання зі соколами» (1973), «Козацький почот» (1973), «Козацьке весілля» (1974), «Козацькі загони в погоні за ворогом», «Боротьба», «Атака козаків».
Події сучасної історії відзеркалюються у творах: «Голгота України» (1944), «Чортківський пролом» (1968), «Кіннотники» (1969), — а міфологія у картинах «Легенда про Фаетона» (1969), «Бій зі змієм» (1971).
Художник творив картини на релігійно-історичні теми: «Хрещення України-Руси князем Володимиром», «Княжа пристань у Києві», — і розписав українську греко-католицьку церкву Св. Йосафата у Філадельфії, США.