Вам знадобиться деякий час, щоб звикнути до обстановки та атмосфери роздягальні клубу Прем’єр-ліги, особливо, якщо ваше спортивне виховання відбувалося у зовсім іншому середовищі.
Але Такехіро Томіясу каже, що йому, як футболісту, подобається адаптуватися до життя за кордоном та пристосовуватися до структури гри у новій команді.
Кар'єра Такехіро Томіясу розпочалася в Японії, далі вона розвивалася в Бельгії, а потім в Італії, перш ніж він перебрався до Англії.
Хоч йому лише 24 роки, крайній захисник вже має великий досвід адаптації до різних культур, роздягалень і командної динаміки.
Він сприймав усе спокійно, без зайвої паніки, так само, як і тоді, коли він стикається з труднощами на полі, і він каже, що навчитися вписуватися в нове середовище є «частиною роботи».
Він і досі є єдиним гравцем зі свого континенту в команді, тож Томі довелося довше, ніж іншим пристосуватися до очікувань і умов, пов’язаних з англійським клубом.
Проте бути командним гравцем і мати підтримку товаришів по команді давно стало звичною справою для нього, це те, що він знав практично все своє життя.
«Уперше я став частиною команди, коли мені було чотири чи п’ять років», – починає він. «Це було у моїй школі, навіть ще до початкової школи, дитячий садок я би сказав, і там у них був футбольний клуб, і саме там я починав. Це був перший раз, коли я грав у футбол, і відтоді я фактично завжди був частиною різних команд».
Отже, як майбутній гравець збірної Японії, чи виділявся він у свої перші дні вже тоді серед своїх однолітків?
«Ні, ні, я зовсім не був особливим!» – каже він, сміючись. «Я не був особливим, коли був молодшим. І це не просто скромність, якщо хочете, ви можете запитати моїх товаришів по команді з того часу, і вони це вам скажуть! Але мені подобалося грати і саме тому я цим займався, а не тому, що вважав себе особливим чи щось подібне».
«Я ніколи не займався іншими видами спорту, тільки футболом. Це те, що я любив. Ми всі також були хорошими друзями в команді, тому що, очевидно, ми навчалися в одній школі, тож добре знали один одного».
«З деякими з них я досі спілкуюся. Насправді мій найкращий друг у Японії це той хлопець, з ким я виріс у школі та грав у футбол. Ми були в одній академії з 13 до 17 років, ми були одноклубниками і з того часу ми найкращі друзі. Хоча, на жаль, він більше не грає».
Зважаючи на те, як Томі зростав і прогресував у різних вікових групах своєї шкільної команди, його вплив також постійно зростав.
Він визнає, що ніколи не був найголоснішим гравцем ні на полі, ні поза ним, але в Японії інші якості важливіші, коли справа доходить до вибору лідерів.
«В академії я зазвичай був капітаном своїх команд», – пояснює він. «Я не був тим гравцем команди, що кричить найголосніше, я б ніколи цього не сказав, але, чесно кажучи, в Японії не обов’язково бути найгучнішим гравцем, щоб бути капітаном».
«Якщо ти дуже добре працюєш на полі, а також, якщо ти хороша людина поза його межами, що набагато важливіше, тебе будуть поважати. Саме тоді ти можеш стати капітаном команди, це відбувається на основі поваги, а не за рахунок лідерства чи того, як гучно ти кричиш».
У віці 19 років, лише через два роки після того, як він став професіоналом, Томі покинув Японію та перейшов до бельгійської команди «Сент-Трюйден» на початку 2018 року. Відновившись після травми, він незабаром став основним гравцем у складі команди. Це, у свою чергу, призвело до того, що наступного року він перейшов до «Болоньї» з Серії А, де йому вдалося дуже швидко звернути на себе увагу. Після всього двох років у Болоньї Мікель Артета привіз його до Північного Лондона на початку сезону 2021/22.
Зараз, провівши два роки в «Арсеналі» та зігравши більше 50 матчів за клуб, він каже, що звик до життя в Лондоні, та насолоджується дружньою атмосферою в роздягальні «канонірів».
Очевидно, що я відчуваю різницю між собою та іншими гравцями з Європи. Але я тут, у Великій Британії, тому я повинен адаптуватися до нового середовища.
«Я думаю, що стосунки між усіма гравцями дуже хороші», – посміхається він. «Є багато молодих гравців, багато гравців приблизно однакового ж віку, і справді відчувається, що ми разом, як одна команда. Не тільки гравці, а й тренерський штаб. Ми як родина, де всі дуже близькі».
І це, незважаючи на те, що у нинішньому складі команди перебуває багато гравців різних національностей. У роздягальні основної команди є гравці з 18 різних країн світу, які мають величезний досвід.
Томі вважає, що ця різноманітність є особливою та сильною стороною команди, і вона здатна об’єднати гравців, якщо середовище та культура клубу є правильними.
«Це важливий елемент для будь-якої команди, – каже він, – але перш за все необхідно поважати інших гравців і людей інших національностей або іншої культури. По-перше, вам потрібно поважати це, і вам потрібно знати, чого хочуть інші люди, а також вам потрібно знати їх краще, як особистостей, їхній характер і те, що вони очікують від вас. Коли ви це зробите, тоді всі зможуть досягти успіху, тому що ви дізнаєтесь про них більше».
«Я бачу велику різницю», – продовжує він. «Очевидно, що між європейськими країнами, можливо, між Іспанією та Португалією менша різниця, ніж, наприклад, з азіатськими країнами. Можливо, є велика різниця, але я цього не помічаю».
«Особисто я відчуваю різницю між собою та іншими гравцями з Європи. Але я тут, у Великій Британії, тому я повинен адаптуватися до нового середовища. Я приїхав сюди, щоб грати у футбол, ось чому мені необхідно пристосуватися. Ніхто не повинен підлаштовуватися під мене».
«Є певні речі, які відрізняються від того, що я бачив раніше, наприклад розклад, час прийому їжі тощо, але я вже звик до того, що потрібно адаптуватися, коли був у Бельгії, а потім, звісно, граючи в Італії. Також я вважаю, що японці загалом добре пристосовуються до нового середовища, і це також стосується мене. Це частина роботи футболіста. Мені не дуже важко бути тут, у Великобританії».
Тож хто із гравців нинішньої команди є найближчою людиною для Томі?
«Можливо, Вільям Саліба, але, чесно кажучи, я не так багато розмовляю!» – каже він, сміючись. «Це не має нічого спільного з навколишнім середовищем, я просто така людина. Насправді я, ймовірно, більше говорю в роздягальні «Арсенала», ніж коли граю за національну збірну Японії! Я не люблю галас, гравці моєї збірної так би й сказали. Але це добре, я почуваюся тут як вдома. У мене також є кілька японських друзів у Лондоні, тож я часто з ними зустрічаюся».
«Якщо чесно, то я не розпитував інших про місця, куди можна піти в Лондоні, чи щось подібне, бо я не надто багато гуляю».
«Якби мені довелося обрати одну людину з тренерського штабу, то це був би Карлос Куеста. Він багато спілкується із захисниками, тому я проводжу з ним багато часу на тренуванні. Але увесь тренерський склад, а також і медична команда, справді допомагають мені, вони дуже привітні».
Тож, очевидно, що Томі відчуває себе осілим у Північному Лондоні, він адаптувався, не поступаючись своїм характером та особистісними якостями.
Оскільки він є важливою частиною національної збірної Японії, він досі підтримує зв’язок зі своєю батьківщиною. Отже, як би захисник охарактеризував різницю між «Арсеналом» і збірною Японії?
«Є багато відмінностей!» – посміхається він. «Важко пояснити, але це інше! Я не кажу, що є щось краще, а щось гірше, але якби ви побували в роздягальні «Арсенала», а потім у роздягальні збірної Японії, то ви б зрозуміли, що це зовсім інше! Наприклад, у роздягальні збірної Японії перед матчами повна тиша. Немає музики чи чогось подібного».
«Можливо, у когось в навушниках і грає музика, але не через динамік. Це більше пов’язано з індивідуальною підготовкою та зосередженістю. Ти зосереджуєшся на собі та на тому, що тобі потрібно зробити, а потім на тому, як допомогти своїй команді».
«Звісно, ми всі граємо за команду, але в цей момент це більше стосується індивідуальної підготовки та наданню кожному власного простору, я б сказав, що у цьому і є велика різниця між Прем’єр-лігою та Японією».
Переклад статті Джоша Джеймса про Такехіро Томіясу з офіційного сайту клубу www.arsenal.com